Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 41

Боринський мав невеличку двокімнатну квартиру, і обшукали її швидко — через дві години Козюренко остаточно впевнився, що картини Ель Греко тут нема. Не знайшли її і в помешканні сестри отця Юліана.

На мить у Романа Панасовича майнула думка: а що як він помилився? Ні, помилки не могло бути.

Роман Панасович присунув стільця до крісла каноніка. Поцікавився:

— Де ваша хатня робітниця?

Помітив, як тінь майнула по обличчю Боринського. Отець Юліан відклав молитовник.

— Щось у неї з сином, — пояснив. — Відпросилася і поїхала. Син у неї працює десь під Івано-Франківськом. Здається, в Долині.

— А де вона сама живе?

Канонік опустив очі.

— У Петрівцях, — одповів. — Але ж я кажу, вона поїхала до сина на Івано-Франківщину.

— Неправда, — рішуче заперечив Козюренко. — Неправда, Боринський. Вона поїхала зовсім не туди і живе не в Петрівцях, а в Підгайцях. Ви ж самі казали.

Руки каноніка ковзнули по м’якій шкірі підлокітників, і він ще глибше осів у кріслі.

— Так, здається, я помилився — Петрівці, Підгайці… Схожі назви… — Зробив над собою зусилля й усміхнувся, та усмішка тільки перекривила його обличчя. — А навіщо вона вам, моя Настя?

— Одягайтесь, громадянине Боринський, зараз поїдемо, — рішуче мовив Козюренко. — Чомусь мені закортіло негайно побачитися з вашою хатньою робітницею.

Отець Юліан надів звичайну сорочку і сірий, зовсім мирський, з розрізом піджак.

Його посадили на заднє сидіння між Владовим і оперативним працівником. Козюренко сів на переднє, і «Волга» незабаром вихопилася на заміську магістраль. Усі мовчали. Так, у мовчанці, й доїхали до Підгайців. Отець Юліан удав, що не знає, де Настина хата, але в сільраді з'ясували це за хвилину — стояла хата біля шосе, і «Волге» навіть не довелося з'їжджати з асфальту.

Настя поралася надворі біля літньої кухні — кинулась назустріч отцю Юліану, та Козюренко зупинив її і попросив дозволу зайти у хату. Настя навіщось обтерла фартухом руки й відчинила перед ним двері. Роман Панасович переступив поріг і зупинився, вражений: на чисто побіленій стіні висів «Портрет» Ель Греко. Козюренко одразу впізнав картину: задумливий і трохи сумний погляд людини, яка збагнула навколишній світ, трохи розчарувалась, однак не зневірилась…

Портрет був прикріплений до стіни звичайними канцелярськими кнопками — ніби аркуш креслення до дошки. А біля нього такими ж кнопками Настя пришпилила дешевенькі картинки духовного змісту, увінчавши все те кольоровою базарною мазаниною, на якій були зображені сусальні закохані і голуб, що солодко дивився на них одним оком.

Ель Греко і базарний ширвжиток…

— Звідки у вас ця картина? — запитав Козюренко Настю.

Жінка запитливо зиркнула на отця Юліана. Той сидів у кутку на табуреті — байдужий і безвільний, втупившись у підлогу.

— Єгомосць казали, — мовила нерішуче, — що цей святий образ принесе щастя моїй хаті… — Перехрестилася і знов зиркнула на каноніка.