Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 39
Ростислав Федосійович Самбук
… Якубовський підпушував полуниці, коли біля його садиби зупинилась машина. Сперся на сапку й дивився, як ідуть до нього. Пальці затремтіли — випустив держално, відступив на крок і озирнувся, наче хотів тікати…
Козюренко підійшов до нього, вказав на альтанку, де стояли стіл і лава.
— Сідайте, Якубовський, — мовив владно, — бо діло до вас маємо неприємне, і доведеться зачекати, доки прийдуть поняті…
— Вже не звикати до неприємностей, — відповів той похмуро. — Люди й так почали цуратися мене…
Козюренко розклав на столі папери, витяг авторучку. Почав сухо:
— Чи виходили ви до саду вночі з вісімнадцятого на дев'ятнадцяте травня? Після одинадцятої години? Отже, ні. І нічого не закопували в малині?
Якубовського нараз почало тіпати.
— Н-нічого… я вже казав… н-нічого… я не закопував і н-нічого не робив…
— А де зараз перебуває ваш брат?
— Яке це має значення? — мало не закричав Якубовський. — Він — сам по собі, я — сам по собі! Я не бачив його вже рік!..
— Як звуть вашого брата і де він мешкає?
Якубовський безсило сперся на спинку лави, щоки в нього обвисли.
— Якубовський Костянтин Миколайович, — ледь поворушив губами. — Мешкає в Нововолинську на вулиці Горького, тридцять чотири.
— За що й коли його притягали до судової відповідальності?
— В шістдесят п'ятому році за крадіжку. Відсидів своє й повернувся…
— І ви твердите, що не бачилися з ним цілий рік?
— Так.
Козюренко заховав протокол допиту в портфель.
— Поняті прибули? — поцікавився. — Тоді приступимо до роботи.
За сучасного рівня техніки знайти залізяччя, закопане навіть на метр і глибше, дуже просто — сокиру витягли одразу. Сокира з металевим топорищем була дуже гостра, з рудими плямами іржі й крові.
Якубовський тупо дивився на сокиру й мовчав. Зрештою, його визнання було зараз не потрібне — речовий доказ свідчив сам за себе. Владов чекав, що зараз вони поїдуть до Нововолинська — був певен, що до злочину причетний брат Якубовського. Та Козюренко вирішив повертатися до Львова.
Роман Панасович зупинив машину біля Головпоштамту і, наказавши з'ясувати, де перебував Костянтин Якубовський вісімнадцятого й дев'ятнадцятого травня, зайшов усередину. А за дві години він уже був у своєму кабінеті. Ввечері зв'язався по телефону з Москвою і щось уточнив. Залишив кабінет десь на початку дванадцятої. Відвіз Владова додому і сам поїхав спати.
Наступного дня Козюренко знову зв'язався з Москвою і довго розмовляв по різних телефонах. Поцікавився у Владова, чи є новини з Тополиної і, дізнавшись, що нема, здивовано знизав плечима…
ФІНАЛ
Близько дванадцятої Владову подзвонила співробітниця управління, яку поселили на Тополиній.
— Щойно приходила наймати півбудинку якась жінка, — сповістила. — Вже підстаркувата, довга й суха. Оглянула будинок і пристала на всі наші умови. Сказала, що завтра в'їжджатиме. Її сфотографували, і хлопці з опергрупи пішли за нею.
— Дякую, Вірочко, розкошуй і далі в Прусевому особняку. До особливого розпорядження.
— Набридло… — поскаржилася Вірочка.
— Там же книг стільки! Читай, — порадив Владов. — Підвищуй свій рівень. Це потрібно навіть таким красуням, як ти!