Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 34
Ростислав Федосійович Самбук
Козюренко витяг із планшета папірець, зазирнув у нього.
— Ви — власник автомобіля «Москвич»? — запитав і офіційним тоном і назвав номер машини.
Єгомосць склав пухкі руки на грудях, поворушив пальцями.
— Так, я маю таку машину, — відповів чемно.
— Двоколірна, синьо-біла? — уточнив Козюренко.
— Так, дуже прошу, синьо-біла, — підтвердив канонік.
— Ми розслідуємо автомобільну аварію, — зиркнув на нього Козюренко, — і перевіряємо всі двоколірні синьо-білі машини «Москвич».
Отець Юліан покивав скрушно головою, немов співчуваючи працівникам інспекції, котрим доводиться клопотатись такою марудною справою.
— Але ж я не попадав ні в яку аварію, — розвів руками.
Козюренко не звернув уваги на це заперечення. Запитав:
— Ви виїжджали з гаража вісімнадцятого травня?
Отець Юліан опустив очі додолу. Знову склав руки на грудях, поворушив пальцями. Нарешті відвів погляд од підлоги, наче прочитав там відповідь. Пояснив спокійно:
— Вісімнадцятого травня я не міг виїжджати, бо захворів. І пролежав цілих три дні.
— І у вас є документ, який засвідчив би це? — поцікавився Козюренко.
Канонік звів очі до стелі і одказав:
— Хіба пан не знає, що ми не беремо в поліклініках бюлетенів…
— Але ж вас відвідував якийсь лікар?
— Звичайна простуда, — знизав плечима отець Юліан. — Навіщо ж турбувати лікаря? Я лежав у сестри. Настя якраз поїхала додому. Живе вона за містом, у Підгайцях, — визнав за можливе пояснити. — Тож мені й довелося полежати в сестри.
— І вона може це підтвердити?
— Атож.
— Її адреса?
— То, прошу пана, — солодко осміхнувся єгомосць, — тут поруч. Через два будинки понад яром.
— Може, ви проведете нас?
— Ну, звичайно. Прошу тільки трохи зачекати, поки вдягнусь.
Через кілька хвилин вони разом із каноніком Юліаном Боринським зійшли на третій поверх старого будинку в кінці Паркової вулиці, яка упиралась у Кайзервальд — напівпарк — напівліс на горбах понад Львовом. Сестра отця Юліана була зовсім не схожа на каноніка. Суха зморшкувата жінка років шістдесяти, з недобрим, пронизливим поглядом. Вона примостилася на дивані поруч бабусі — значно старшої за неї.
Козюренко сів на запропонований стілець, відкашлявся й почав грубувато:
— Чи перебував у вашій квартирі з вісімнадцятого по двадцяте травня ваш брат Боринський Юліан Євгенович?
Жінка здивовано зиркнула на каноніка. Козюренко втупився в нього поглядом — чи не подасть якийсь знак? Та священик навіть не дивився на сестру.
— Так, — відповіла жінка, — Юліан хворів і три дні пролежав у нас. Ось у цій кімнаті, — вказала на двері праворуч.
— Отже, ви твердите, що громадянин Боринський з вісімнадцятого по двадцяте травня безвихідно перебував у вашій квартирі? — перепитав Козюренко.
— Так.
— Хто ще може підтвердити це?
— Я, — кивнула бабуся й трохи підвелася з дивана. — Хворіли вони і з кімнати не виходили.
— Хто ви така? — приготувався писати Козюренко.
— Пелагея Степанівна Боднарчук, — охоче пояснила бабуся. — Живу я тут разом з Катериною Євгенівною.
— З села вона, — втрутилася сестра каноніка, — і прописана в мене.