Читать «Iсторичнi есе. Том 2» онлайн - страница 17

Пристрасні слова Грушевського кидають світло на ту велику зміну, що сталася в українській політичній думці під впливом досвіду 1917 р.

Самостійна Українська Народна Республіка, проголошена Четвертим Універсалом, не втрималася. Але самостійницька ідея, утверджена збройною боротьбою, що тривала до 1921 р., а також безупинними зусиллями та жертвами наступних десятиліть, стала спільним надбанням усіх українських патріотів, без різниці політичних переконань: не тільки демократів, що видавали себе за спадкоємців традицій Центральної Ради, але й прихильників консервативно-монархістського та “інтегрально-націоналістичного” таборів. Сказане стосується у принципі й українських комуністів. Блискучий публіцист і член першого українського радянського уряду Василь Шахрай (помер у 1919 р.) писав під час громадянської війни: “Тенденція українського руху - самостійна Україна”. Шахрай хотів, щоб Україна досягла статусу рівноправного партнера у союзі незалежних соціалістичних держав. У ході революції ліві крила українських соціал-демократів та есерів перейшли на радянську платформу і злилися з більшовиками, зберігаючи водночас свої національні переконання. “Націонал-комуністичний” фермент був дуже сильним в Українській РСР у 1920-ті роки, і хоча він зазнав суворих репресій у сталінські часи, недавні свідчення вказують, що ця тенденція має успіх ще й сьогодні.

Люди з покоління, що зробило великий крок від федералістичної до самостійницької програми, сприйняли новий ідеал з пристрастю неофітів. Вони відкинули своє дореволюційне федералістичне минуле, вважаючи його тепер символом національної незрілості й ганебної слабкості. Антифедералістична реакція міжвоєнної доби добре зрозуміла з психологічного погляду, але для українського суспільства вона означала й часткову втрату цінної інтелектуальної спадщини Дореволюційні українські політичні мислителі й публіцисти витворили багато плідних ідей; деякі з цих ідей зі зміною обставин застаріли, тоді як інші зберегли чинність. Сила старої федералістичної концепції полягала у широті її погляду. Вона ставила українське питання у широкий міжнародний контекст, органічно пов’язуючи завдання національного визволення зі справою політичної лібералізації та суспільного поступу всієї Східної Європи На відміну від цього виняткове й майже одержиме зосередження на досягненні самостійності збільшило войовничість національного руху, але звузило його інтелектуальну проникливість і притупило моральну чутливість. Уже у 1890-ті роки демократичний мислитель Драгоманов був стурбований першими виявами ксенофобного українського націоналізму і підніс свій голос перестороги перед небезпеками шовінізму і національної винятковості.