Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 45

Смертна кара найбільше лютує в країнах, де відсутня повага до громадян, і розслідування злочинів є лише наперед відомою формальністю. Кількість смертних вироків створює видимість боротьби зі злочинністю для публіки, щоб не ставила зайвих запитань. Ідеал такої держави — контрольована мовчазна маса людей, яка не піддає жодному сумніву усе, що відбувається довкола і всередині неї. Кожен лідер такої держави — новітній Чинґізхан (не історичний, а символічний). Гітлер, Сталін, Мао — князі пітьми, що терором та брехнею зуміли виховати таку масу. Найбільшими ворогами вони вважали тих, хто мислив самостійно, і знищували їх за допомогою леґіону донощиків. Їх уже немає, але рабство духу лишилося.

Офіційно відомо, що нині 60 % смертних вироків по всьому світі виконується у Китаї. Насправді це число значно більше. Широка громадськість із інших країн навіть не уявляє собі, що таке китайський Карний кодекс. Як правило, у Китаї не ведеться розслідування, зізнання вибиваються тортурами, підозрюваний не має жодних прав. Смертна кара присуджується за крадіжку корови, за розповсюдження порнографії, контрабанду цигарок, за порушення правил дорожнього руху, за зберігання маленької дози наркотиків, за навчання певних видів спортивної боротьби, за приналежність до нелегальних таємних організацій… Але й цього мало. Тих, хто перебуває у таборах, іноді примушують підписати документ «Прохання про виконання екзекуції у зв’язку з визнанням провини» [32]. Таке може лише приснитися: засуджений сам просить себе стратити, оскільки не піддається перевихованню.

При тоталітарних режимах полюбляють страчувати з нагоди державних свят. Давній звичай, що колись називався жертвопринесенням. Десь вбивали тварин, десь людей, обираючи найкращі екземпляри, щоб не підсунути богам непотріб. Втім, релігія у комуністичному суспільстві сама стає жертвою, а проповідування її карається смертю. Бо, як би вона не намагалась мирно співіснувати з владою, основи віри суперечитимуть насильству, фарисейству, політичному фанатизмові. Коли ж церква намагається стати над державою, вона сама стає неконтрольованою каральною інституцією, бо владу можна змінити, а віру — ні. Іменем Бога вбивати значно легше.

У сучасних ісламських країнах крім державного карного кодексу існує ще й коранічне право, яке не займається такими дрібницями, як адвокатський захист, суд присяжних, розслідування злочину, і годується коштом релігійного фанатизму, який приносить відчутні дивіденди. Ця благородна суворість, піклування про моральність народу має на меті зберегти чистоту релігії та національну самобутність, захистити ці коштовності від розтлінного впливу Европи та Америки. Але чи це часом не дорога до пекла? Жорстокість має один наслідок — самознищення. Вона відкине будь-яке суспільство назад і призведе до фізичної та духовної деградації. Зло не має небесного походження. Його коріння проростає від відчуження. Відчуження є Альфою і Омегою зла. І знову ж таки найбільше вражає не саме існування узаконеного вбивства, а ті злочини, за які нині карають смертю. Деякі з них у Европі навіть не вважаються порушенням закону. До речі, в ісламських країнах до екзекуції запрошують громадян, чого немає навіть у Китаї, де стратами займаються фахівці. Так-от, коранічне право передбачає смертну кару за позашлюбний зв’язок, некоранічне одруження, відступ від ісламу, гомосексуалізм, який дуже поширений на цих теренах. Найбільше смертників серед жінок. Їх можуть стратити за носіння штанів, публічне оголення волосся, розмову з незнайомим чоловіком, за купування овочів «сексуального вигляду» (наприклад, огірків)… У Саудівській Аравії, Іраку, Ірані навіть іноземця можуть стратити, якщо знайдуть у нього хрест чи Біблію.