Читать «Збігло літо» онлайн - страница 85

— Я дякую тобі за турботу про мого племінника, йому пощастило, що він потрапив у такі добрі руки.

Мері була дуже задоволена і страшенно зніяковіла.

— Зроби яку-небудь міну, Мері, — запропонував Крішна. — Покажи, наприклад, обличчя божевільного.

Мері похитала головою.

— Прошу тебе! — благав Крішна.

— Тут не можу.

— Це ж не церква, — сказала тітка Еліс.

Мері подумалось, що всі вони дивляться на неї так, ніби вона чинить підлість, відмовляючи Крішні в його бажанні, й вона постаралася на славу. Тітка Еліс, здригнувшись, закрила руками очі, а Крішна, розреготавшись, схопився за живіт і простогнав:

— Досить! Перестань! У мене від сміху болить шрам.

В очах у нього виступили сльози, і дядько взяв його за руку.

— Ти сам просив. — Мері відчула, що вона опинилася в незручному становищі. Вона сердито глянула на тітку, але та всміхнулася й підморгнула їй.

— Нам час уже йти, голубонько, — сказала тітка Еліс. — Крішні шкідливо так збуджуватися.

Крішна почав підстрибувати в ліжку.

— Залишайтесь. Я хочу, щоб ви всі залишилися.

— Тихо, тихо, моє ягнятко, — суворо сказала тітка, немов вирішила, що Крішна надто довго вередує.

Тоді він ліг і почав дивитися на неї своїми очима-сливками.

— Але ж ми ще й не поговорили як слід. Про острів! Ти вже їздив туди, Саймоне?

— Я збираюсь на острів сьогодні. Хочу забрати всі свої речі.

— І я хочу з тобою, — заявив Крішна. — Так нечесно.

Дядько Патель усміхнувся.

— Ще встигнеш, коли одужаєш. Сьогодні вранці мене повідомили, що тобі дозволять жити в мене, поки приїдуть твої батьки. Гадаю, що вони не забаряться. — Він глянув на тітку Еліс. — Справа Крішни викликала до себе неабияку цікавість. І допомогли цьому, як мені здається, наші юні друзі. Розголос у пресі пішов на користь. І також той факт, що вони його сховали. Виявляється, що чим довше іммігрант перебуває в країні не будучи спійманим, тим більше в нього шансів одержати право на проживання.

Мері глянула на Крішну, щоб пересвідчитися, чи цінує він усе те, що вони для нього зробили, але він, здавалося, не слухав дядька, а тільки чекав, поки той закінчить говорити. І от коли дядько Патель замовк, Крішна схопив тітку Еліс за руку й випалив:

— Я ось про що думаю. Саймонів дядько перевозив мене на човні. Де він його взяв? За весь час, скільки ми там жили, ми жодного разу не бачили човна. І людей також там не бачили.

— А хіба ти ніколи не заходив за міст, моє ягнятко? — запитала тітка Еліс.

Вона подивилася на Саймона, таємниче всміхнулася і, нахилившись до Крішни, стала нашіптувати йому щось на вухо.

— Що вона мала на увазі? Чому не розказала мені? — запитала Мері, коли вони дісталися острова.

— Мабуть, подумала, що мені самому захочеться показати тобі.

Саймон зітхнув. Відтоді, як вони вийшли з лікарні, він уперто мовчав, але хоч Мері одразу це помітила, його мовчання її не дуже тривожило. Вона й сама переважно мовчала, думаючи про щось своє.

Коли Саймон повів її далі довкола озера, вона сказала:

— Ти чув, що сказав дядько Патель? Про іммігрантів, яким дозволяють жити в Англії, якщо їх одразу не спіймають? Знаєш, ми могли б усе це повторити знову Могли б зустріти на березі іммігрантів, які припливуть морем, відвести їх на острів, сховати там і годувати…