Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 63

Над обрієм показався літак, і вони поспішили приєднатися до зустрічаючих.

Над аеродромом на невеликій висоті з диким ревінням промчали винищувачі супроводження, й одразу ж зробив посадку літак рейхсміністра. Трапом збіг на землю ад’ютант, він витягнувся в струнку і дивився на відчинені двері. У чорній утробі літака блиснуло пенсне, і в дверному прорізі появився Гіммлер. Він був у чорному шкіряному пальті, у високих лакованих чоботях. Його маленька куляста голова із скошеним підборіддям тонула в кашкеті з високим денцем, у тіні козирка, за скельцями пенсне очей не було видно. За кілька кроків від тих, що зустрічали, міністр зупинився і викинув уперед правицю. Але традиційного «Хайль Гітлер!» він не промовив, це безладно зробили всі, хто зустрічав. Гіммлер подав руку тільки генералу фон Шоберу, що викликало у зустрічаючих здивування, а сам генерал розгубився.

Трохи позаду міністра тримався Отто Олендорф, що прилетів разом з ним. Всі, хто зустрічав, знали, що це дуже близька міністрові людина, але що прибув Олендорф сюди як командир ейнзатцгрупи «Д», доданої південному угрупуванню військ, і начальник третього відділу головного управління СД, невідомо було нікому.

Гіммлер поїхав з аеродрома в закритому «оппель-адміралі» коменданта міста Гофмана. Коли машина зникла за будинками, Олендорф привітався за руку з усіма, а Релінка дружньо поплескав по плечу. Вони були давніми знайомими ще до Франції, і це знали всі присутні, крім генерала фон Шобера, який і далі самотньо стояв віддалік в розгубленій задумі.

Гіммлер зайняв відведений йому особняк, у якому до війни був дитячий садок. Побачивши у дворі купу маленьких стільчиків, рейхсміністр спромігся на дотеп:

— Очевидно, до мене тут жили більшовицькі карлики.

Олендорф зупинився у Релінка. Під час сніданку Релінк розказав йому про найважливіші справи: про акцію проти євреїв, до слова — про сьогоднішню скаргу Цаха, про своє побачення з лідером місцевих українських націоналістів Савченком і, нарешті, про план операції проти залишеного в місті комуністичного підпілля. Вислухавши його, Олендорф у добре знайомій Релінку телеграфній манері сказав:

— Перше — не взято потрібний темп. Друге — діяти рішучіше. Савченко — черв’як. Їхній лідер номер два Мельник — наш агент. Бандера теж у нас в’ кишені. Беріть у Савченка дані про підпілля і завдавайте удару. Якщо з трьох знищених тільки один справжній підпільник — і то добре. Цах скаржиться не перший, за його скаргами — страх, а за ними — невіра в перемогу. Розумієте?

— Я теж подумав про це, — сказав Релінк.

— Єврейська проблема викликає судороги навіть у великих сановників,’яких не зрівняти з Цахом. Безжально придушуйте всяке хитання в цьому питанні. Якщо Цах не припинить скаржитися — на фронт. Ми знайдемо рішучих людей…

На другу годину дня в особняк, відведений Гіммлеру, з’їхались Олендорф, генерал Штромм, Шпан, Релінк, Цах і комендант міста полковник Гофман.