Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 65

Претензій і вимог не надійшло. Релінк, як і всі, відчув, що це небезпечно, тим більше, що він пам’ятав свою недавню розмову з Олендорфом.

Вернувшись до себе, він негайно наказав розшукати і сьогодні ж доставить до нього місцевого лідера українських націоналістів Савченка. Водночас він спеціальним наказом створив оперативну групу по боротьбі з комуністичним підпіллям.

Не минуло й години, як Савченка привели в кабінет.

— Прошу пробачити за терміновість запрошення, — недбало сказав йому Релінк.

— Нічого собі запрошення, — усміхнувся Савченко, проте, без будь-якої образи. — Ваші люди схопили мене, як карного злочинця, і притягли сюди.

— Я вже попросив пробачення, — підвищив голос Релінк.

— Пробачення прийнято, — спокійно сказав Савченко. — Догадуюсь: поспішати вас примусив рейхсміністр, що приїхав сюди. Ви здивовані моєю поінформованістю? Час перестати недооцінювати можливості таких організацій, як наша. Я слухаю вас, пане Релінк.

— Що ви маєте по червоному підпіллю? — спитав Релінк.

— В усякому разі, більше ніж ви. Але я не жадібний і готовий поділитись.

— Прошу, — Релінк поклав перед собою аркуш чистого паперу.

— Я поки що дам вам дві ниточки, — Савченко вийняв з кишені пошарпану книжечку для нотаток, довго її перегортав, поки знайшов у ній потрібний запис. — Пишіть: Любченко Марія Степанівна — комуністка, головний лікар туберкульозної лікарні, і другий — Родіонов Павло Сергійович, теж комуніст, колишній директор трамвайного парку. Адреси потрібні?

— Давайте.

Релінк записав адреси і, відсунувши вбік аркуш паперу, суворо спитав:

— Відомості точні?

— Абсолютно. І тим більше прикро, що ви відмовилися взяти від мене їх раніше.

Релінк проковтнув і це. Савченко поклав на стіл надрукований на машинці список прізвищ і сказав:

— Це мої надійні люди, яких я всіляко рекомендую вам призначати на вирішальні посади в цивільній адміністрації: магістрат, поліція і таке інше. Можете покластися на них. — Він підвівся. — Сподіваюсь, назад мені теж дадуть машину?

Релінк розпорядився подати до під’їзду машину і, прощаючись, сказав:

— Надалі ми зустрічатимемося з вами не тут. Адресу моєї конспіративної квартири вам повідомлять.

Коли Савченко пішов, Релінк викликав Бульдога і віддав йому адреси Любченко і Родіонова.

— Доведи, що ти справді бульдог. Ще сьогодні вночі обидві ці тварюки повинні бути тут…

Розділ 16

В групі на особливому становищі був радист Кирило Мочалін. Про його існування, крім Шрагіна, ніхто не знав. На відміну від усіх Кирило був місцевий. Тут він народився і прожив усі свої двадцять п’ять років. Правда, останні два роки перед війною його в рідному місті бачили рідко: він працював матросом на вантажному пароплаві і довго перебував у закордонних плаваннях. Два — три рази на рік юнак появлявся в місті і тиждень гуляв на відчай душі, оточений своїми дружками дитинства. Він виглядав серед них, як папуга серед горобців, — яскравий, строкатий у своїх закордонних обновках. Батька в Кирила не було. Мати працювала в кравецькій майстерні закройщицею. Заробляла непогано, і Кирило — єдиний її скарб — ніколи нужди не знав.