Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 21
Василь Іванович Ардаматський
— Хто вона?
— Хороша дівчина, наша цілком.
— А чому лишається в місті?
— Її комсомол залишає. Але вона і нам буде корисна. Німкеня з колоністок. Мову знає. Метка. Ви, товаришу майор, щодо неї не сумнівайтесь, я познайомився з нею не вчора.
— Позавчора?
— В самий перший день приїзду, товаришу майор.
— То що ж, ви одружуєтеся серйозно?
Федорчук відповів не зразу, щоки в нього зарожевіли, він зморщив лоба і довго з виразом страждання дивився кудись у куток.
— Не знаю, чи повірите ви, товаришу майор, — сказав він.
— Та ви кажіть прямо: одруження у вас буде фіктивне чи справжнє?
— У мене дружина є, товаришу майор. І двоє синків, малюки. Вони для мене — все… — Федорчук дедалі більше червонів і морщив лоба, підшукуючи слова. — Ну от… А ця дівчина — одна на всьому світі, а жених її в армії. І він для неї теж — усе. Так що в цьому питанні у нас з нею цілковита ясність. Але сьогодні ж, якщо ви не заперечуватимете, ми з нею, як годиться, запишемося в загсі.
— А загс же, мабуть, евакуювався…
— Штампик у паспорті поставити якнайпростіше. Зроблять це тут, в управлінні. Я вже говорив…
— Ви в ній упевнені?
— Як у собі, товаришу майор. Треба тільки з міськкомом партії домовитись, щоб потім комсомольці її не викликали. Так що ви вже повірте, товаришу майор, у нас з нею все тільки для справи.
— Про себе їй розказували?
— Та що ви, товаришу майор? Тут у нас з нею однакові труднощі. Розумієте, вона вербує мене в комсомольське підпілля. І я, так би мовити, піддаюсь потрошку. А поки дійде до діла, я з нею німецьку мову вдосконалюю.
— Яке в неї житло?
— Була одна кімната в маленькому будиночку. Сусід евакуювався, і тепер зовсім окремий будинок. Навіть садочок свій. А головне, товаришу майор, щоб ви повірили, що у всьому цьому немає нічого, крім нашої святої справи. Ні-чо-го!..
Федорчук дедалі більше подобався Шрагіну.
— Розкажіть мені коротко свою біографію, — попросив він.
— З робітничої сім’ї. Три роки білим світом нудив, усе до душі роботу шукав, — охоче почав розповідати Федорчук. — А тут армія. Опинився в саперах. Тому мені тепер і вибухівку довірили. Вернувся додому, почав працювати в міліції. Між іншим, ще в армії захопився важкою атлетикою, навіть розрядником став. Дома мене зразу в спортивне товариство «Динамо». Потрапив на динамівське змагання в Ленінград, зайняв друге місце, і мене призначили в спецшколу інструктором з фізкультури. Згодом придивився, подав заяву, щоб узяли курсантом. От і вся моя біографія…
Шрагін попросив Федорчука схарактеризувати учасників групи.
— Це заняття не для мене, я до людей дуже довірливий.
— Це небезпечно.
— Згоден, я ще до війни дійшов такого висновку. Що сказати про людей групи? Всі ми на один лад, разом учились. Ну, а якщо по-людському, то найбільше мені до душі Харченко.