Читать «Драматичні твори» онлайн - страница 20

На схилі Віку І. Карпенко-Карий повертається до свого улюбленого жанру: працює над соціальними комедіями на тему «батьки і діти», що мали скласти трилогію. Але здійснити йому вдалося тільки дві перші п’єси — «Суєта» (1903) і «Житейське море» (1904). Третю, яка мала б називатись «У пристані» або «Старе гніздо», написати хворому драматургові вже не довелося.

У «Суєті» сатирично зображено і -представників буржуазної інтелігенції, що, вийшовши з простого-народу та відірвавшись від нього, стали моральними покручами, і представників простого селянства, яких теж поглинула манія вибитись у пани, якщо не самим, то хоча б їхнім дітям. Виразник позитивних ідеалів автора селянин Карпо Барильченко, протиставлений його «розпаношеному» брату, заявляє: «Нещасна земля, гірка твоя доля! Тікають від тебе освічені на твої достатки діти і кидають село у тьмі!.. Хоч. задушіться тут — нема їм діла. Вони чужі нам,_# а ми їм. Забрали все, що можна, від землі, виснажили гречкосія і покинули! Ані лікаря, ані ученого, хазяїна, ані доброго адвоката — нікого нема в селі! Тільки вивчився: прощай, батьківська стріха, прощай, село, навіки!» І далі той же Карпо каже: «Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини!»

Завдяки своїм неабияким сценічним якостям, гострій комедійності, разючій сатиричності соціальна комедія «Суєта», за визнанням самого

₀ Ф ф ш 9

автора, прославила його, «як ще и досі шодиа.пєса так не славила» .

У «Суєті» І. Карпенко-Карий висловив свої погляди на значення комедійного жанру для суспільного життя. Один з головних персонажів, відставний військовий писар Іван Барильченко, який мріє про сценічну діяльність, заявляє: «В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де стражданню душі людської тривожить кам’яні серця і, кору льодяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди,-жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків».

Порушена в «Суєті» тільки частково проблема театрального мистецтва стала провідною в другій частині незавершеної трилогії — «Житейському морі», у якій Іван Барильченко стає центральним персонажем. Тепер він — популярний, талановитий актор, якому, однак, бракує справжнього характеру, щоб утриматись від спокуси перед «грошовим мішком», від негатив-