Читать «Драматичні твори» онлайн - страница 16

Заглиблений у проблеми сьогодення, приглядаючись до нових тенденцій у житті, І. Карпенко-Карий не обійшов у своїй творчості такого питання, як організація хліборобських спілок, що з’явилися у 90-х роках XIX ст. за ініціативою колишнього учасника єлисаветградського підпільного гуртка М. Левитського, «артільного батька». Про ці спілки В. І. Ленін писав у 1902 р.: «Це — обман, ніби «всілякі кооперації» відіграють революційну роль в сучасному суспільстві і підготовляють колективізм, а не зміцнення сільської буржуазії» ^,7. І. Карпенко-Карий, перебуваючи в полоні ліберально-народницьких поглядів на хліборобські товариства, створив апологетичний щодо даної проблеми твір «Понад Дніпром» (1897). Одначе окремі сцени, в яких зображено тяжку долю українських переселенців до Середньої Азії, відтворюють правдиві картини життя.

Окрему групу в драматургічному доробку 1. Карпенка-Карого складають історичні п’єси. Писав він їх, занепокоєний відсутністю історичної тематики на українській сцені, яку він вважав одним з рушіїв у пробудженні притлумленої царизмом національної свідомості народу. Тому після реалістичної драми «Бурлака» він перш за все взявся за розробку романтичного сюжету широкопопулярної в народі історичної балади про Бондарівну — просту українську дівчину-красуню, яка сподобалась польському графові Миколі По-тоцькому, що був канівським старостою, а тому й відомий у фольклорі і художній літературі як «пан Каньовський» — жорстокий авантюрист, безкарний злочинець, який знущався над українськими селянами, хоч і вдавав іноді козакофіла.

Подібно до історичної драми М. Костомарова «Сава Чалий» І. Карпенко-Карий у драмі «Бондарівна» (1884) теж переніс події, зображені в баладі, з XVIII ст. у XVII, отже, фактично в героїчну епоху визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під керівництвом Б. Хмельницького. Але відтворити героїзм цієї епохи драматургові не вдалося, як не вдалося взагалі індивідуалізувати і типізувати образи твору, починаючи з головної героїні Тетяни Бондарівни, яка в народній баладі постає більш мужньою, розумною, щирою і безпосередньою в протиборстві з жорстоким і цинічним сластолюбцем Потоцьким. У п’єсі не було того історичного фону, який би відбивав рух героїчної епохи, а тому драматург не зміг вийти за межі романтично-побутової драми, позбавленої глибоких історичних узагальнень.

Незважаючи на це та на ряд інших мистецьких хиб, «Бондарівна» незмінно трималася в репертуарі театру корифеїв. Драматург постійно вдосконалював її текст, але все ж таки п’єса не зайняла поважного місця серед найдосконаліших в ідейно-мистецькому відношенні його п’єс.

Частково до історичної драматургії можна віднести й такі п’єси І. Карпенка-Карого, в основу сюжетів яких покладено не конкретні історичні події і героями яких виступають не конкретні історичні особи, а вигадані персонажі. Йдеться про драму «Підпанки», в якій зображено безправне становище українських кріпаків, над якими знущаються пани і їхні прислужники (серед кількох варіантів п’єси були такі, що мали назви «Не так пани, як підпанки», «Прислужники») — злочинницьке поріддя сільських п’явок-експлуататорів. Уособленням такого типу експлуататора-прислуж-ника є дворецький Филимон. П’єса зазнала тривалих цензурних митарств через її гостросоціальне звучання, протест проти насильства і знущання над