Читать «До Золотої Зорi (на украинском языке)» онлайн - страница 12
Василий Павлович Бережной
Iмпет наблизився до Мага. Старий випростався i наче повищав, очi йому сухо блищали, i важко було визначити, чого в них було бiльше: лютої затятостi чи торжества. Капiтан, не вiдводячи погляду вiд Магових палаючих зiниць, поцiкавився, коли чекати допомоги, адже треба вести землянi роботи.
- Я питав Духа Лiсу, - урочисто вiдповiв Маг, - i вiн загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камiнням, чув, як воно трiщало в його зубах?
- Нам давно вiдомо, що вогонь зажерливий, - промовив капiтан, спохмурнiвши, - але ми втрачаємо час. Центральне Свiтило покарає усiх за таке зволiкання. Треба негайно розпочинати роботу.
Маг прискалив око, i капiтановi на мить здалося: старий наскрiзь пройнятий отим жаром, що жеврiв тут усю нiч.
- Дух Вогню наказав: син мiй - Дан - мусить вiдправитися до самого Духа Свiтила!
- Як це? - здивувався капiтан.
- Його перенесе дротик. Дан дiзнається про все. Вернеться з мандрiвки стане на моє мiсце, буде Магом.
- А коли не повернеться?
- Якщо Дух Свiтила залишить його в себе, нам не випадає переходити до iншого Свiтила. Все буде, як було.
- Ти сказав - дротик. Як вiн його перенесе? Вiн же летить недалеко.
- Дротик випустить дух, той полине вгору.
- А чому саме Дан?
- Так звелiв Дух Вогню.
Старий знову прискалив око, i капiтана обпалив хижий погляд.
Бiльше не питав нi про що. Хитнувши головою, поспiшив до себе.
- Бачиш, бачиш, яке звiрятко подарував Дан? - Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами.- Зловив у хащах! Вiн ще ввечерi принiс...
Дан, опецькуватий пiдлiток, сидячи навпочiпки на пiдлозi, погладжував пухнасте кошеня по спинi.
- Це з тих, що полюють на зовсiм маленьких, - сказав, поглянувши на капiтапа.
- Я знаю, це - кошенятко, з нього виросте великий кiт.
- А можна, хай вiн у нас живе? - з надiєю в голосi попросив Бад.
- Нехай. Годуватимеш, вiн i звикне. Це буде наш перший приручений кiт.
Пiдiйшла Кенi - обличчя схвильоване, в очах тривога.
- Дан приречений,- прошепотiла, озирнувшись на хлопчикiв, що вовтузились з кошенятком. - Я не сподiвалася, що старий такий пiдступний i жорстокий.
- Я знаю про його намiри, - зiтхнув Iмпет. - Дикiсть, звичайно, але...
- Якi можуть бути "але", якi вагання? - Кенi насупила брови. - Треба вiдвернути це ритуальне вбивство хлопця.
Капiтан пiдiйшов до Дана.
- Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?
- До самого Духа Свiтила! - юне лице засяяло радiстю.
- I тобi не страшно?
- Страшнувато, - похнюпився Дан. - Зате, як повернуся, - буду Магом!
- Ох ти... - захоплено вигукнув Бад. - Невже станеш Магом?
- Так.
- А навiщо це тобi? - подивився йому в вiчi капiтан.
- Мага всi мисливцi слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.
- Полювання - це добре, але потрiбно ще й працювати.
- Мисливцi полюють, працювати не вмiють.
- Ми навчимо, Дане. - Капiтан по-батькiвському поплескав хлопця по плечу. - I разом збудуємо таке... що зрушить планету, перекотить її до iншого Свiтила...
Зазвучав рiжок - тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повiтрi. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тодi кинувся до виходу.