Читать «Одиниця з обманом» онлайн - страница 61

Одразу після війни я багато разів бував у Києві і намагався розшукати Владлена, ходив по дворах, що біля Бессарабки. Але все марно. Я навіть прізвища його не знав. Так я й не зустрівся з ним більше.

Але завжди, коли я читаю або чую десь про мужній вчинок, чи про самовідданість, чи про якусь незвичайну героїчну подію, мені здається, що то про нього. Бо не міг він прожити непомітне, сіре, буденне життя. Він неодмінно мусив чинити подвиги, робити щось незвичайне. Недарма ж і ім'я в нього таке — Владлен.

* * *

Захарченко скінчив.

Усі сиділи тихо-тихо... І мовчали. На них — наче війнуло подихом далеких, важких і героїчних часів. І на хвилину їм здалося, що десь отут поряд з ними сидить лобатий хлопчик, худорлявий і виснажений, з недитячими скорботними очима і з таким надзвичайним ім'ям —Владлен...

І оця його уявна, але така гостро відчутна присутність у класі враз згуртувала всіх в одне ціле. Вони думали одну думку, відчували одне почуття.

І почуття те — любов до своєї Батьківщини, вірність їй,— було найсвятіше з усіх почуттів на землі...

Захарченко пішов, а вони ще довго були мовчазні й задумані. Нарешті Ігор Дмитруха не витримав і сказав хрипло:

– Ух, я б йому, тому Гурмазі!..

– І я! — підтакнув Валера Галушкинський. І хоч ніхто більше не сказав нічого — все було ясно без слів...

А тепер подивимося, що вони пишуть

І от вони тихенько сидять за партами і пишуть контрольну. Це — не звичайна контрольна. Це — твір. На вільну тему — «Ким я хочу бути». Начебто й стара, але для кожного в його особистій долі вічно нова тема...

Тільки почувши, про що треба писати, Спасокукоцький і Кукуєвицький гордо перезирнулись і, не довго думаючи, одразу впевнено написали одне й те саме: «Буду космонавтом». А вже потім дороги їхні розійшлися — Спасокукоцький збирався летіти на Марс, а Кукуєвицький — на Венеру. Свої майбутні космічні дороги зараз вони й описували.

Шурик Бабенко, навпаки, довго думав, задерши голову й дивлячись на стелю... В душі його точилася боротьба. Йому дуже хотілося стати знаменитим хокейним воротарем, таким, як Владислав Третяк. Але Шурик дуже погано катався на ковзанах,— ноги його підгинались і роз'їжджались, як у корови на льоду. Всі в класі це добре знали. Тому він гірко зітхнув і став писати про те, що буде інженером. Як тато.

Ніна Макаренко (Макароніна) писала, що мріє стати льотчицею, як знаменита Марина Попович. Вона, звичайно, не від того, щоб стати космонавтом, як Валентина Терешкова, але Ігор Дмитруха сказав, що він чув, нібито жінок у космос більше не запускатимуть...

Ярик Божко вирішив вивчитися на дипломата. Він писав, що йому подобається складна, відповідальна й небезпечна робота дипломатів... І ніхто не догадувався, яку роль в його рішенні відіграла жувальна гумка («Вже хто-хто, а дипломати жують тую гумку, напевно, з ранку до ночі...»).

Туся Мороз писала, що мріє стати директором зоопарку. Вона уявляла собі ту величезну кількість звірів і птахів, яких вона щодня доглядатиме й любитиме, і серце її сповнювалося невимовною радістю.