Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 6

Вогнем хай сльози очі випікають.

Смерть на вогні хай кара буде їм

За те, що стали враз єретиками!

Покіль існує світ, як не крути,

Під сонцем кращої не вгледиш ти!

Бенволіо Бо з нею поруч-інша не стояла,

В твоїх очах вона сама сіяла.

Отож ці кришталеві терези

Хай зважать чари іншої краси,

Тоді приваби знайдеш дуже мало

В перлині, що твій погляд чарувала.

Ромео Ходім, та не на інших задивлятись,-

Коханою я буду милуватись!

Виходять.

СЦЕНА З

Кімната в домі Капулетті.

Входять синьйора Капулетті й мамка.

Синьйора Кап. Поклич до мене доню. Де вона?

Мамка Моєю цнотою в дванадцять років

Клянусь, що я вже кликала її.

Ягняточко моє! Моя пташинко!

Куди поділася вона? Джульєтто!

Входить Джульєтта.

Джульєтга Що сталось? Хто це кличе?

Мамка Ваша мати.

Джульєтта Я тут. Чого бажаєте, синьйоро?

Синьйора Кап. Та річ у тому… Няню, вийди звідси,

Поговорить нам треба сам на сам:

Проте стривай!.. Вернися, няню… Так,

Згадала я, що слід тобі зостатись

Послухати розмову нашу. Адже

Ти знаєш змалку нашу любу доню.

Мамка Злічу я вік її аж до години.

Синьйора Кап. Це ж їй, здається, повних чотирнадцять.

Мамка Я чотирнадцять дам зубів своїх,-

Дарма, що маю їх лише чотири,-

Що їй іще не повних чотирнадцять.

До свята жнив ще скільки залишилось?

Синьйора Кап. Ще тижнів зо два, може, трохи більше.

Мамка Чи два, чи й більше - тільки знаю я,

Що буде чотирнадцять їй на Петра.

Вона й Сусанна - царство їй небесне -

Однолітки. Сусанну бог прибрав:

До мене надто доброю була.

Тож я й кажу, що саме в ніч під Петра

Джульєтті виповниться чотирнадцять.

Так, далебі! Я добре пам’ятаю:

Від землетрусу збігло одинадцять,

В той день я відлучила від грудей

її, маленьку. Зроду не забуду

Я дня того - ні дня того, ні року.

Я полином собі соски натерла

И сиджу на сонці під голубником.

Ви в Мантуї тоді були з синьйором.

Так, так! Я пам’ятаю все докладно!

Тож я й кажу, як наше немовля

Гіркий полин з сосків покуштувало

й відчуло гіркоту,- дитя дурненьке -

Розсердилось, манюнє, й - геть сосок.

Аж враз - торох! Згойднувся голубник.

Я кинулась тікати.

Ось саме одинадцять років тому.

Вона тоді вже зводилась на ніжки.

Ба, ні! Ось хрест святий! Вже тупцювала

І бігала, маленька, перевальцем,

За день до того ґулю ще набила.

Муж - упокоїть хай господь його! -

Веселий був небіжчик, взяв дитину:

«Ай-ай! Ти,- каже,- впала на обличчя?

Порозумнієш - падатимеш навзнак.

Так? Правда ж, крихітко?» А це дурнятко -

Мадонною клянусь! - відразу стихло.

Утерло слізоньки та й каже: «Так…»

Ото сміха! Я жарту не забуду,

Хоч би мені ще жити сотню літ.

«Так? Правда ж, крихітко?» - спитався він.

Воно ж, дурнятко, стихло й каже; «Так…»

Синьйора Кап. Та годі вже, прошу тебе, замовкни.

Мамка Даруйте, пані… Сміх мене бере,

Коли згадаю раптом, як дитина

Утерла слізоньки та й каже: «Так…»

Аж зирк - а в неї ґуля на чолі

Не менша, ніж те півняче яєчко.

Забилась так і плакала так гірко.

«Ай! - каже муж.- Ти впала на обличчя?

Як виростеш - на спинку будеш падать.

Так? Правда ж, крихітко?» їй-богу. Враз

Вона сказала тихо: «Так»,- і змовкла…

Джульєтта Замовкни й ти, прошу тебе я, няню.

Мамка Ну, добре вже, мовчу, господь з тобою.