Читать «Крадіжка в готелі "Гранд-Метрополітен"» онлайн - страница 4

відомо, що в поліції сидять заплішені дурні! Але, мсьє, ви ж француз...

— Бельгієць, — вставив Пуаро, але Селестіна не звернула на його

застереження ніякої уваги.

— Мсьє не може стояти осторонь і спокійно спостерігати, як проти неї

висувають неправдиві обвинувачення у той час, як ця безсовісна покоївка

залишиться непокараною. Вона завжди почувала до неї недовіру — подивіться на її

писок: це ж природжена злодійка! Вона зразу ж сказала, що це людина нечесна» І

не спускала з неї очей, коли вона прибирала в кімнаті мадам! Нехай ці дурні

поліцаї обшукають її, і я буду дуже здивована, якщо вони не знайдуть у неї

перлів мадам!

Хоча все це говорилося швидко і то по-французькому, /Селестіна

супроводжувала свою мову такими виразними жестами, що покоївка під кінець

уловила її зміст. Вона почервоніла від злості.

— Якщо ця іноземка твердить, що я взяла перли, то вона бреше? — гнівно

заявила вона. — Я їх навіть жодного разу не бачила.

— .Обшукайте її! — лементувала служниця. — Ви знайдете все, що пропало.

— Ти брехуха, розумієш? — кричала покоївка, наступаючи на неї. — Сама все

украла, а тепер хочеш звалити вину на мене. Я була в кімнаті усього яких-небудь

три хвилини до приходу леді, а до цього ти весь час сиділа тут, як завжди, наче

кішка, що підстерігає мишу.

Інспектор запитливо глянув на Селестіну.

— Це правда? Ви не виходили з кімнати?

— Я дійсно не залишала її тут одну, — неохоче визнала Селестіна, — але я

двічі виходила в свою кімнату — раз за клубком шерстяних ниток і вдруге за

ножицями. Мабуть саме цим вона й скористалась.

— Ти виходила не більш як на хвилину, — сердито відрізала покоївка. —

Вискочила і зразу ж назад. Я була б рада, якби 'поліція обшукала мене. Мені нема

чого боятися.

У двері постукали. Інспектор відчинив, і обличчя його прояснилось.

— Ну от! — сповістив він. — Все складається якнайкраще. Я посилав за нашою

співробітницею, що проводить обшуки, і ось вона з'явилась. Сподіваюсь, ви не

відмовитесь пройти в сусідню кімнату?

Він . кинув погляд на покоївку, і та переступила поріг суміжної кімнати з

високо піднятою головою. Слідом за нею вийшла жінка-інспектор.

Француженка, схлипуючи, сіла на стілець. Пуаро оглядав кімнату, план якої

зобразив на малюнку.

— Куди ведуть ці двері? — спитав він, кивнувши на двері біля вікна.

— Гадаю, у сусідній номер, — припустив інспектор. — У кожному разі, вони

замкнені на засувки з цього боку.

Пуаро підійшов до дверей, посмикав їх, відсунув засувку і знову посмикав.

— Вони замкнені і з того боку, — зауважив він. — Здається, цей варіант

можна виключити.

Він оглянув усі вікна, визираючи з кожного по черзі.

— І тут глухо. Немає навіть балкона.

— Якби там навіть були балкони, — роздратовано зауважив інспектор, — не

розумію, що б це змінило. Адже служниця не виходила з кімнати.

— Evidemment, — анітрохи не збентежившись, сказав Пуаро. — Якщо, як нас

запевнила мадемуазель, вона не виходила з кімнати...

Він урвав мову, бо в кімнату повернулася покоївка в супроводі жінки-

інсцектора.

— Нічого, — лаконічно доповіла інспектор.

— Цього слід було сподіватися, — чеснотливо озвалася покоївка. — А оцій