Читать «Пригоди Тома Соєра» онлайн - страница 4

- Вибити тобі бубну?

- Ану спробуй, побачимо.

- Кажу - виб'ю, то й виб'ю.

- Руки короткі.

- А от і виб'ю.

- Не виб'єш.

- Виб'ю!

- Ні, не виб'єш.

- Виб'ю!

- Ні!

Запала ніякова мовчанка. Потім Том спитав:

- Тебе як звати?

- А тобі що до того?

- Ось я тобі покажу, що мені до того.

- Чого ж не показуєш?

- Багато говоритимеш, то й покажу.

- І говоритиму, і говоритиму, і говоритиму! Ну, то що? [20]

- Думаєш, ти велика цяця, еге ж? Та якби я захотів, то помолотив би тебе однією рукою, а другу хай би мені прив'язали за спиною.

- То чого ж не помолотиш? Тільки базікаєш.

- А таки помолочу, як не вгамуєшся.

- Ха-ха, бачили ми таких!

- Слухай, чепуруне! Гадаєш, ти важна птиця, еге ж? Ач якого капелюха напнув!

- Не подобається - то збий його з мене. Збий - і побачиш, що тобі буде.

- Брешеш!

- Сам ти брешеш.

- Ти паскудний брехун і боягуз.

- Ану котися ти, знаєш куди...

- Ще раз пошли мене - і я розвалю тобі голову каменюкою. [21]

- Ой-ой-ой, так і розвалиш!

- Кажу тобі, розвалю!

- То чого ж не розвалюєш? Чого тільки кажеш, а нічого не робиш? Боїшся!

- Я не боюся.

- Боїшся.

- Ні!

- Боїшся!..

Знов запала мовчанка. Обидва знов затупцяли боком, поїдаючи один одного очима. Нарешті зійшлися плече до плеча.

- Забирайся геть звідси! - сказав Том.

- Сам забирайся!

- І не подумаю.

- І я не подумаю.

Бони стояли, кожен спираючись на скісно виставлену вперед ногу, і з ненавистю в очах щосили штовхали один одного. Але ні той, ні той не міг переважити. Нарешті, захекані й розпашілі, обидва обережно послабили натиск, і Том сказав:

- Ти боягуз і слинько! Ось я скажу своєму старшому братові - то він тебе самим мізинцем віддухопелить. А я йому скажу, начувайся!

- Чхав я на твого старшого брата! У мене теж є брат, ще більший за твого, такий, що за одним махом перекине його аж за отой паркан.

(Обидва брати були, звісно, вигадані).

- Брешеш!

- Хоч ти що кажи, а це правда.

Великим пальцем ноги Том провів у пилюці риску і промовив:

- Спробуй тільки ступити за цю риску, то я так тобі дам, що рачки поповзеш. Хто б ти не був, а слізьми вмиєшся.

Чужак притьмом переступив риску й сказав:

- Ну, дай мені, ти ж обіцяв.

- Ти мене краще не чіпай, бо пошкодуєш.

- Ти ж казав, що даси мені, то чого ж не даєш?

- Хай мене чорти візьмуть, як не дам за два центи! Хлопець дістав з кишені два великі мідяки й, глузливо

посміхаючись, простяг їх Томові. Той ударив його по руці, і монети полетіли на землю. А за мить і обидва хлопці покотилися по пилюці, зчепившись, мов два коти. Вони тягали й смикали один одного за чуприни та за одіж, щипали й дряпали один одному носи - і вкривали себе порохом і [22] славою. Невдовзі картина набула чіткіших обрисів, і крізь хмари бою стало видно, що Том сидить верхи на незнайо мому хлопцеві й молотить його кулаками

- Здавайся! - зажадав він.

Хлопець лиш дужче запручався, силкуючись звільни тися Він плакав від образи й безсилої люті.

- Здавайся! - І Том знову замолотив кулаками. Нарешті чужак видушив із себе: «Здаюся»,- і Том пустив його зі словами:

- Оце тобі буде наука Іншим разом краще дивися, з ким заводишся.

Хлопець подався геть, обтрушуючи з себе пилюку, хлипаючи й шморгаючи носом. Час від часу він озирався й, крутячи головою, погрожував поквитатися з Томом, «хай тільки його ще десь здибає» Том відповів на це зневажливим сміхом, а тоді, сповнений радісного піднесення, рушив додому, та тільки-но він повернувся спиною до чужинця, як той схопив каменюку й пожбурив йому між лопатки, а сам кинувся тікати, вистрибуючи, мов антилопа. Том гнався за негідником до самого дому й так довідався, де той живе. Деякий час він стовбичив біля хвіртки, викликаючи ворога надвір, але хлопчисько тільки робив з-за вікна гримаси і виклику не прийняв. Потім з'явилася його матуся, обізвала Тома грубим, лихим, зіпсутим хлопчиськом і звеліла йому забиратися геть. І він пішов геть, але сказав, що той поганець йому «ще попадеться».