Читать «Боротьба за історичну пам"ять українського народу» онлайн - страница 5

Петровський наводить численні приклади українських війн проти зовнішніх загарбників та народних рухів за возз'єднання з російським народом у спільній російській державі. В київських часах руські воїни виганяли з Києва польського князя з його найманим німецьким військом (1019 р.) і розбили угорські війська під Перемишлем (1099). Пізніше Данило Романович вигнав німецьких лицарів із Дорогочина (1237), а Олександр Невський переміг "псів-лицарів" (за висловом Маркса, спопуляризованим совєтами) на Чудському озері (1242). 1648 року козаки Кривоноса розбили німецьку піхоту під Старокостянтиновом, а 1918 р. "за допомогою великого російського народу" були вигнані з України кайзерівські "пси-лицарі". Автор прославляє "приєднання України до Росії 1654 р.", боротьбу українського народу за спільну батьківщину проти загарбників у Північній війні 1700–1721 рр., та українську участь "у вітчизняній війні проти навали Наполеона 1812 р.". Одночасно він засуджує "зрадника Мазепу", що "хотів віддати Україну на поталу ворогові", але "не знайшов ніякої підтримки в народі" ані в козаках, які "зосталися вірними батьківщині і разом з російською армією громили загарбників".⁹ Історик переконує читачів, що в боротьбі проти іноземних загарбників "міцніли братські зв'язки українського, російського та інших народів" спільної батьківщини. Після довгих віків поділу "український народ возз'єднався у своїй соціалістичній Республіці, яка є складовою і невід'ємною частиною великого СРСР". Тепер та "вся багатонаціональна єдина сім'я народів СРСР піднялася на священну вітчизняну війну", щоб відбити гітлерівський напад на "велику соціалістичну батьківщину". Боротьба за спільну "радянську батьківщину" завершувала історичний шлях українців від спільної Київської Русі до спільного Радянського Роюзу.

З початком нового шкільного року переданням такої російсько-центристської історії українського народу молодій генерації майбутніх громадян мала зайнятися школа. Обов'язок кожного вчителя, як пригадував директор Харківського міського інституту удосконалення вчителів — виховати "мужніх, стійких захисників батьківщини", "сповнених справедливою ненавистю до всіх нападників". Директор вважав, що для цього особливо надавалася історія, коли її "подати ширше, опрацювати з учнями ґрунтовніше". Добрим прикладом був матеріал "про славетну перемогу Олександра Невського над псами-лицарями", де "треба показати безприкладну хоробрість, героїзм і кмітливість російського народу, який не шкодував життя, боровся за свою незалежність і виборов її". Другою вдячною темою директор уважав боротьбу з німецькою окупацією України 1918 року. Врешті, сучасна війна мала стати об'єктом вивчення в усіх класах: