Читать «Боротьба за історичну пам"ять українського народу» онлайн - страница 2

Згідно з марксистською ідеологією, "буття визначає свідомість". Це діалектичне відношення "об'єктивної реальності" до "процесу його відображення" виправив Ленін. Ще до революції він зневірився у спроможності робітників творити свою власну класову свідомість і доручив це завдання створеній ним партії, яку й відповідно назвав аванґардом пролетаріату. Після революції Компартія зберегла це покликання. Коли вибухнула війна. Кремль зразу почав формувати у своїх громадян бажане ставлення до війни. 22 червня академік Емілян Ярославський написав довжелезну статтю, яку наступного дня надрукувала московська "Правда" під заголовком "Велика вітчизняна війна радянського народу".³ У своєму нарисі партійний ідеолог накреслив аксіомні директиви для офіційної аналізи німецько-радянської війни. Він вказав на героїзм Червоної армії та на готовість радянських громадян жертвувати життям "за радянську владу, за соціалістичну батьківщину, за незалежність, за честь, за свободу". Автор пригадав, що недавно Червона армія "принесла визволення народам Західної України, Західної Білорусі, Бессарабії, Литві, Латвії та Естонії", та обіцяв, що й теперішній "ворог буде розбитий, перемога буде за нами!".

Запоруку перемоги Ярославський бачив у єдності радянського суспільства: "І тим скоріша та повніша буде перемога, чим тісніше злютуєм велику сім'ю народів СРСР довкола нашої великої, славної комуністичної партії більшовиків, довкола її розумного вождя, голови радянського уряду — товариша Сталіна". Сталінський ідеолог визнавав невідкладним завданням партії двовекторну консолідацію радянського суспільства: злиття багатонаціональної імперії в нерозривну цілість та прикріплення цієї маси ґвинтиків до партійного керівництва. Міжнаціональне зближення мало здійснюватися довкола російської нації. З цією метою було використане повернення до російського націоналізму, розпочате в середині тридцятих років звеличанням російської історії. Як приклад попередніх успішних війн з чужоземними завойовниками Ярославський нагадав боротьбу з Лівонським орденом 1242 р., з Наполеоном 1812 р. та з німецькими окупантами України 1918 р. Російський характер радянської держави буде посилений під час війни відновленням російської військової традиції та реабілітацією Російської православної церкви.

Кремлівський погляд на війну зобов'язував усю радянську імперію, і в тому дусі мало вироблятися й "українське" сприйняття подій. В Україні стаття Ярославського з'явилася 24 червня мовою оригіналу в російськомовних газетах (київська "Советская Украина", харківське "Красное знамя" тощо) та в українському перекладі в україномовних часописах (київський "Комуніст", чернігівський "Більшовик" та інші). Українська преса передруковувала багато матеріалів про війну з московських джерел, а у власній продукції підбирала такі загальні теми, як героїзм Червоної армії, патріотичний порив радянських громадян, лояльність "соціалістичній вітчизні" та її "геніяльному вождеві" тощо. Коли йшлося про суто український матеріал, то його представлялося не інакше, як у дусі зближення з російським світом. Українські редакції старанно дбали про вияви вірності й відданості радянській імперії і сталінському керівництву.