Читать «Боротьба за історичну пам"ять українського народу» онлайн - страница 12

Альтернативна теза української історії концентрована на стисло українських темах і її можна умовно назвати "українською". Вона ніколи монолітною не була і сьогодні дуже повільно завойовує собі позиції в українському суспільстві. Ключовими питаннями у відношенні до Другої світової війни виступають тут питання ОУН-УПА та роль Радянського Союзу. Хоча належне місце віддається українцям в Червоній армії, уособленням України виступає УПА. У своїй найбільше радикальній формі ця теза відкидає як антиукраїнський міт поняття "великої вітчизняної війни", "визволення українського народу" Червоною армією та "перемогу" українського народу. Червона армія відвоювала Україну від нацистської Німеччини, але цим принесла українському народові не волю, а повернула сталінську неволю. Тому говорити про визволення немає сенсу. Так само недоречно говорити про перемогу радянського народу (чи радянських народів), бо вона належала Сталіну та Компартії, а не тим, кого Сталін доречно назвав гвинтиками. І врешті, якщо для росіян німецько-радянська війна була справді "вітчизняною", бо принесла їм національне визволення, то для українців лише заміняла Берлін Москвою (не "однакова перемога для всіх", як це проголошувала радянська пропаганда). Тоді коли "вітчизняна" версія воєнних подій ставить наголос на тріюмфалізмі радянських Збройних сил, "українська" наголошує трагізм долі українського населення, яке зазнало колосальних знущань і знищень від німецького та радянського режимів.

Встановити історичну правду, відновити викреслені епізоди і виправити фактологічні помилки не було б трудно історикам, коли б цю роботу залишити історикам, без тиску на них заідеологізованих державних та інших установ з політичними амбіціями. Так, в академічну ділянку втручається президентська адміністрація. На відзначенні 55-ї річниці так званого "визволення України" Леонід Кучма висловив занепокоєння, що "доводиться стикатися зі спробами виривати участь України у війні із загального її контексту, видавати визволення за зміну окупації з фашистської на радянську, пояснювати стійкість радянських воїнів не патріотизмом, а винятково загороджувальними загонами за їхніми плечима". І хоча він погоджується, що "якісь оцінки та висновки потребують перегляду", то все ж таки наполягає на тому, що "головне має залишитися незмінним і несхитним: воля України виросла з дружби, бойового братерства народів, а її державність — з Великої Перемоги 1945-го".²³