Читать «Падіння» онлайн - страница 29

Помиляєтесь, любий мій, пароплав іде швидко. Але Зей-дерзе — мертве море, майже мертве. Берег плаский, оповитий туманом, не знати, де те море починається, де кінчається. І нема ніякої віхи, ми не здатні визначити швидкості руху. Пароплав пливе, пливе, а довкола нічого не змінюється. Це не плавба, а якийсь сон. От у грецькому архіпелазі мене огортало зовсім інше почуття. На обрії виринали нові острови. Голі, скелясті, вони обрисами своїх кряжів виводили межу неба, кам'янисті їхні береги різко вганялися в море. Там уже не сплутаєш: стільки яскравого світла, і все стає втіхою. Я мав таке враження, ніби я без упину і вдень і вночі стрибаю баранцями прохолодних хвиль від острівця до острівця, і хоча наш кораблик насилу посувався, мені здавалося, що він летить, розсипаючи довкола шумовиння і сміх. Відтоді сама Греція пливе в мені, її невтомно несе течією десь на краю пам'яті. О, та й мене захопила й несе хвиля ліризму! Що ж ви не спините мене? До речі, ви знаєте Грецію? Ні? Тим ліпше! Що б нам робити в Греції, дозвольте вас запитати? Там потрібні люди, серцем чисті. Уявіть собі, друзі прогулюються там вулицями парою, взявшись за руки. Так, жінки сидять удома, а чоловіки зрілого віку, статечні вусаті люди, поважно сунуть пішоходами, сплівши свої пальці з пальцями приятеля. На Сході теж так буває? Можливо. Але скажіть мені щиро, хіба ви взяли б мене за руку десь на паризькій вулиці? Я, звісно, жартую. Хто-хто, а ми вміємо себе тримати, ми боїмося брудних підозр. Перш ніж причалити до грецьких островів, нам довелося б довго митися. Там повітря таке чисте, там і море, й радощі такі ясні. А ми... Посидьмо на цих шезлонгах. Яка мла! Я, здається, збирався вам розповісти про кам'яні мішки. Так, я вам скажу, що це таке. Довго я пручався, даремно напускаючи на себе пихатий і зухвалий вигляд, але, знесилившись, побачивши марноту мого борюкання, поклав собі розлучитися з людським суспільством. Ні, ні, я не став шукати якогось безлюдного острова, та їх тепер і немає. Я просто знайшов собі прихисток у жінок. Ви ж знаєте, вони не осуджують по-справжньому наших слабкостей, радше вже спробують принизити нашу силу, обеззброїти нас. Жінка — це винагорода не войовника, а злочинця. Для нього жінка — пристань, тиха гавань; у ліжку жінки звичайно його й арештовують. Хіба жінка не все, що зосталося нам від раю земного? Геть розгубившись, я помчав до цієї пристані. Але тепер я вже не виголошував промов. Правда, я трохи ще грав роль, за звичкою, але колишньої спритності в мене не стало. Боюсь зізнатися (а то знов почну ораторствувати), але в ті часи в мені озвалася потреба в щирому коханні. Цинічно, правда? В кожному разі, мене мучила туга, почуття безталання, що робило мене вразливішим; траплялося, я мимоволі брав на себе якесь зобов'язання, почасти з цікавості. В мене виникла потреба кохати і бути коханим, а тому я уявив себе закоханим. Іншими словами, я геть здурів. Незрідка я ловив себе на тому, що ставлю те запитання, якого я, людина досвідчена, досі уникав, Я питав: «Ти кохаєш мене?» Ви, звичайно, знаєте, яка відповідь лунає в таких випадках: «А ти?» Якщо я відповідав: «Так», то перебільшував свої щирі почуття. А якщо зухвало відповідав: «Ні», то ризикував тим, що мене розлюблять і я страждатиму через те. Що більша небезпека загрожувала почуттю, в якому я сподівався віднайти душевний спокій, то завзятіше домагався його від своєї партнерки. Я дійшов до зовсім недвозначних обіцянок і вимагав від усього серця все глибшого почуття. Ось тоді я й запалився уявною жагою до чарівної дурепи, яка начиталася порад в еротичних виданнях, а тому говорила про кохання з палкою переконаністю інтелігента, який прорікав неминучість безкласового суспільства. Вам звичайно відомо, як захоплює така переконаність. Я також намагався говорити про кохання і зрештою переконав самого себе, що я закохався. Принаймні я був цього певен, аж поки та дурепа стала мені за коханку і я зрозумів, що автори-серцеїди навчили її розводитися про кохання, але залишили цілковитою невігласкою у любовній практиці. Я закохався в папужку, а спати мені довелось із змією. Тоді я почав шукати в інших жінок того кохання, про яке пишуть у книжках і якого ніколи в моїм житті не траплялося.