Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 41

Якщо ж усі ці [розмірковування] не подобаються (μη αρέσκει(9)), то чи не слід сказати, що, взятий безвідносно (απλούς), істинний предмет бажання - це властиве благо, а розглядуваний у кожному окремому випадку (έκάστω) [25]-уявне [благо]? І якщо для доброчесної людини (τω σπουδαίω) предмет бажання - істинне благо, то для поганої (τω φαύλω) - випадкове; адже так навіть з тілами: для людей загартованих здоровим буває те, що істинно таке, а для хворобливих - [зовсім] інше; так само й з гірким і солодким, з теплим, важким і з усім іншим. Доброчесна [30] людина (ό σπουδαίος) правильно (ορθώς) розсуджує в кожному окремому випадку, і в кожному окремому випадку [благом] їй уявляється істинне [благо]. Адже кожному складу властиві свої [уявлення] про красу і задоволення, і ніщо, подібним чином, не вирізняє доброчесного більше, ніж те, що в усіх окремих випадках він бачить істину (ταληθές) так, неначе вона для них правило і мірка (κανώι/ καΐ μέτρον). А більшість обманюється явно через задоволення, адже воно, не будучи благом, здається таким. Отже, ШЗЬ задоволення вибирають, приймаючи його за благо, а страждання уникають, вважаючи його злом.

(8) За Арістотелем, басілейя гомерівської доби - одна з "правильних" політичних форм.

(9) αρέσκει - подобається [щось]; догідне, миле - особливо щодо філософських догм.

7 (V). Отже, якщо мета - це предмет бажання, [5] а засоби до мети - предмет прийняття рішень і свідомого вибору, то вчинки, пов'язані з цими [засобами], будуть свідомо вибраними і самохітними (εκούσιοι). Тим часом діяльні вияви доброчесностей (ct'l των αρετών ενέργείαΐ) пов'язані з засобами [і тим самим з власною волею і свідомим вибором].

Дійсно, доброчесність (ή αρετή), так само як і зіпсутість (ή κακία), залежить від нас. І в чому ми владні здійснювати вчинки, в тому - і не здійснювати вчинків, і в чому [від нас залежить] "ні (ІЬ μη)", в тому і "так (το ναί)". Отже, якщо від нас залежить здійснювати вчинок, коли він прекрасний, то від нас же - не здійснювати [10] його, коли він ганебний; і якщо не здійснювати вчинок, коли він прекрасний, залежить від нас, то від нас - же здійснювати, коли він ганебний. А якщо в нашій владі, здійснювати, так само як і не здійснювати, прекрасні і ганебні вчинки [і якщо робити так чи інакше], значить, як ми бачили, бути добрими чи поганими, то від нас залежить, бути нам добрими чи поганими.

Вислів "Ніхто по своїй волі [15] не поганий (підлий πονηρός) і проти волі не блаженний (μακάριος)"(10) в одному, очевидно, помилковий, а в іншому істинний. Дійсно, блаженним ніхто не буває проти волі, зате ницість (ή μοχθηρία) [є щось] самохітне. Інакше доведеться оспорити щойно висловлені [положення], і [виявиться], що не можна визнавати людину ні джерелом, ні "породжувачем" (γεννητής) вчинків у тому ж значенні, у якому він породжувач своїх дітей. А якщо це очевидно і ми не можемо зводити [20] наші вчинки до інших джерел, крім тих, що в нас самих, тоді, маючи джерело в нас, вони самі залежать від нас і є самохітними.