Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 37

3. Якщо несамохітне здійснюється підневільно і по невіданню, то самохітним мало б вважатися те, джерело чого - у самому діячі, свідомому тих обставин, за яких вчинок має місце. Навряд чи правильно вважати несамохітним [25] те, що здійснюється з шалу чи через потяг (τα δια θυμό ν ή επιθυμία ν). По-перше, тому, що тоді жодна інша жива істота, навіть дитина не буде чинити самохітно, а по-друге (είτα), виникає сумнів: чи то жоден вчинок через потяг і з шалу не буває самохітним, чи то прекрасні вчинки самохітні, а ганебні - несамохітні. Але хіба це не смішно, якщо причина у вчинку одна? Подібним же чином, безглуздо стверджувати (φαναί), неначе несамохітні - це такі [30] вчинки, до яких треба прагнути, адже і гніватися на щось треба, і потяг до чогось мати (έπιθυμεΐν τινών), скажімо до здоров'я чи до навчання. Вважається, що несамохітне приносить страждання (λυπηρό: είναι), а узгоджене з потягом (τ& κατ' έπιθυμ'ιαν) - задоволення (ηδέα). Яка, нарешті, різниця з точки зору самохітності (τω ακούσια), з розрахунку (κατά λογισμόν) чи з шалу (κατά θυμόν) скоєні проступки (άμαρτηθέντα)? Адже, з одного боку, слід уникати і тих і тих (δίμφω), а з іншого - неосмислені пристрасті (τα αλόγα πάθη)1111b не менш властиві людині [ніж розумний розрахунок]. А значить, вчинки, скоєні з шалу і через потяг, властиві людині, і тому такі вчинки безглуздо вважати несамохітними.

4 (II). Услід за розмежуванням самохітного і несамохітного йде виклад питання про свідомий [5] вибір (περί προαιρέσεως), [тобто про навмисність], адже він найтіснішим чином пов'язаний з доброчесністю (ο'ικειότατον είναι τη αρετή) і ще в більшій мірі, ніж вчинки, дозволяє судити про вдачі (τα ήθη κρ'ινειν).

Здається, однак, що свідомий вибір (ή προα'ιρεσίς) і є самохітне, проте [ці поняття] не тотожні, але [поняття] самохітного ширше: до самохітного причетні і діти, і інші живі істоти, а до свідомого вибору - ні, і раптові (τάεξα'ίφνης) вчинки самохітними ми називаємо, а свідомо обраними - [10] ні.

Схоже на те, що неправильно (ОІЖ ορθώς) визначають свідомий вибір як потяг, шал, бажання чи певну думку (τις δόξα).

Адже свідомий вибір не є чимось загальним (κοινόν) [і для розсудливих,] і для нерозсудливих, а потяг і шал - є. Так, непомірко-ваний (Ь άκρατης) діє пристрасно, а не по вибору, а поміркований (Ь εγκρατής), [15] навпаки, по вибору, а не пристрасно. І свідомий вибір протилежний потягу, а потяг потягу - ні. Крім того, потяг пов'язаний із задоволенням і стражданням, а свідомий вибір ні до того, ні до іншого відношення не має.

Ще менше свідомий вибір схожий на спалах шалу ; дійсно, що робиться з шалу, менш за все, здається, узгоджене із свідомим вибором.

Але це й не бажання [20], хоч уявляється спорідненим з ним: адже свідомий вибір не буває пов'язаний з неможливим, і, якщо хтось скаже, що він свідомо обрав неможливе, його вважатимуть за дурня. Однак бажання буває <і> неможливим, наприклад безсмертя (αθανασία). Буває й таке бажання, яке жодним чином не може здійснитися завдяки самій [даній людині], наприклад бажання, щоб у змаганні переміг певний актор або атлет; [25] однак свідомому вибору підлягають не такі речі, а тільки ті, які вважаються залежними від самого себе. Далі, якщо бажання [спрямоване] більше до мети, то свідомий вибір має справу з засобами до мети (των προς το τέλος), наприклад ми бажаємо бути здоровими і ми бажаємо бути щасливими і так і говоримо: ["бажаю бути здоровим або щасливим"(6) ], але говорити "ми обираємо [бути здоровими або [30] щасливими]" не випадає (ούχ αρμόζει). Загалом же вибір, здається, звернений на те, що залежить від нас (περί τα εφ' ήμΐν).