Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 35

Аристотель

(3) За пізньою трагедією Евріпіда "Алкмеон у Коринфі", що дійшла до нашого часу тільки в уривках, Еріфіла, підкуплена Полініком, змусила свого чоловіка Амфіарая, царя Аргосу, приєднатися до походу сімох проти Фів. Завбачаючи трагічний фінал походу, Амфіарай страшною клятвою зобов'язав синів помститися матері, якщо він не повернеться. Алкмеон, один з його синів, убиває матір у відповідності до заповіту батька. Див.: Eur. Fr. 65-87 (Nauck).

Отже, які вчинки слід визнати підневільними (τα βίαια)? Можливо, взяті безвідносно (απλώς), вчинки підневільні тоді, коли причина знаходиться зовні і, здійснюючи вчинок, людина ніяк не сприяє її [причини] дії? Але якщо вчинки, самі по собі несамохітні, у даний час і в ім'я певної мети обрані, а джерело - у тому, хто здійснює вчинок [5], то, будучи самі по собі несамохітні, вони самохітні в даний час і за даних обставин. Більше вони схожі на самохітні: адже вчинки здійснюються за певних обставин (εν τοις καθ' έκαστα), і як вчинки за даних обставин самохітні. Але не легко визначити, які вчинки слід обрати, тому що обставини різноманітні.

Якщо сказати, що вчинки, які приносять задоволення і прекрасні, підневільні, (адже, перебуваючи поза [10] нами, задоволення і прекрасне примушують), то тоді, мабуть, усі вчинки виявляться підневільними, тому що ми все робимо задля задоволення і прекрасного. Але ж від насильства і від того, що проти волі, зазнають страждань, а від вчинків задля задоволення і прекрасного отримують задоволення. Смішно тому виставляти причиною попадання в подібні тенета зовнішні обставини (τα εκτός), а не самого себе і вважати себе самого відповідальним за прекрасні [15] вчинки, а задоволення - за ганебні. Отже, "підневільне" (το βίαΐον) - це те, джерело чого зовні, причому той, хто підневільний, ніяк не сприяє [насильству].

2. Все здійснене по невіданню (δι' αγνοιαν) є не самохітним (ούχ εκούσιον), але несамохітним (ακούσιον) воно є, тільки тоді, коли змусило страждати і каятися. Адже хто здійснив по невіданню який би то [20] не було вчинок і ніскільки цим вчинком не роздосадуваний (δυσ-χερα'ινων), хоч і не здійснював його по своїй волі (εκών), тому що все-таки не знав, діяв у той же час і не всупереч своїй волі (ούδ' άκων), принаймні не страждаючи. З тих, хто здійснює вчинок по невіданню, той, що кається вважається таким, що діяв всупереч своїй волі (δοκών), а той, що не кається, - оскільки це вже інший [випадок], - нехай буде таким, що діяв всупереч своїй волі (θΐ)χ εκών), тому що, коли вже тут є відмінність, то краще, щоб була і особлива назва. Схоже на те, що вчинки по невіданню (δι' αγνοίαν) [25] і вчинки у невіданні (άγνοοΰν) - різні речі; так, наприклад, п'яний або охоплений гнівом, здається, здійснює вчинки не по невіданню, але з певних причин несвідомо (оіж εΊδώς) і в невіданні. Таким чином, усяка ница людина (Ь μοχθηρός) не відає, як належить діяти і від чого ухилятися, а саме через цю помилку стають несправедливими (άδικοι) і взагалі [30] поганими (όλως κακοί).