Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 31

Отже, що стосується правди (το αληθές), [20] то нехай той, хто тримається середини (Ь μέσος), називається, так би мовити, правдивим (αληθής τις) а дотримування середини - правдивістю (ή αλήθεια), перекручення у бік перебільшення - хвастощами (ή αλαζονεία) а його носій хвальком (Ь άλαζών), у бік же применшення - удаванням (ή ειρωνεία) а <його носій> удавальником (Ь ειρων).

По відношенню до задоволень у розвагах (εν παίδια) той, що тримається середини - дотепний (Ь ευτράπελος), а його схильність - дотепність (ή ευτραπελία), надлишок [25] - це блазенство (ή βωμολοχία), а в кім воно є - блазень (о βωμολόχος), той же, кому не вистачає, - це якийсь неотесаний (αγροικός τις), а склад [його душі] - неотесаність (ή αγροικία). Про інші задоволення в житті [скажемо], що приємний для нас-друг (Ь φίλος) і дотримання середини - дружелюбність (ή φιλία), а хто перебирає міри (Ь υπερβάλλων) [у ній], але не задля чогось, - догідник (Ь αρεσκος), якщо [ж він перебирає міри] задля власної вигоди, то він підлабузник (Ь κόλαξ), у кого ж у цьому відношенні недостача (Ь ελλείπων) [30] і хто в усьому неприємний, той якийсь сварливий і буркотливий (δύσερίς τις και δύσκολος).

Дотримування середини можливе і у виявах пристрастей (εν τοις παθήμασι), і в тому, що пов'язане з пристрастями (περί τα πάθη); так сором (ή αιδώς) - не доброчесність, сором'язливий (Ь α'ιδήμων) же заслуговує похвали. І, звичайно, один у названих речах тримається середини, у іншого ж надлишок сорому, наприклад у боязкого (Ь καταπλήξ), який усього соромиться. Якщо ж [35] людині не вистачає сорому, або його немає зовсім, вона безсоромна (αναίσχυντος), тоді як той, що тримається середини, - сором'язливий.

1108b Праведний гнів (ή νέμεσίς) - це дотримування середини в порівнянні із заздрістю і злорадством (ή επιχαιρεκακία); це все пов'язане із стражданням і задоволенням від того, що відбувається з навколишніми. Схильний до праведного гніву (о νεμεσητικός) страждає, коли бачить того, хто благоденствує незаслужено, а в заздрісного в цьому надлишок, і його [5] все примушує страждати; що ж до злорадного (Ь έπιχαιρέκακος), то він настільки позбавлений здатності страждати, що радіє [чужій біді]. Але про це доречно буде сказати і в іншому місці.

Що ж до справедливості (ή δικαιοσύνη), оскільки це слово не однозначне (ούχ απλώς λέγεται), то після розбору вищеназваних [доброчесностей] ми скажемо про ту і іншу, в якому значенні кожна представляє собою дотримування середини. Це ж стосується і доброчесностей розсуду [10] (περί των λογικών αρετών)(19).

(19) Зазвичай це речення виключається у перекладах, оскільки мислительні, інтелектуальні доброчесності Арістотель ніде не називає λογικα'ι έχρετα'ι, а крім того він не розглядає їх такими, що задовольняють умовам дотримування середини.