Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 26

Отже, вчинки (τα πράγματα) називаються справедливими і розсудливими, коли вони такі, що їх могла б здійснити розсудлива людина, а справедливий і розсудливий не той, хто [просто] здійснює такі [вчинки], але хто здійснює їх так, як роблять це люди справедливі і розсудливі.

Так що вірно сказано, що завдяки справедливим вчинкам (εκ του τα δίκαια πράχτειν) людина стає [10] справедливою, а завдяки розсудливим - розсудливою: без таких вчинків (εκ δε του μη πράττειν ταΰτα) годі й сподіватися стати чеснотливим (αγαθός). Однак у більшості своїй люди (о'І πολλοί) нічого такого не роблять, а вдаються до розмірковування і думають, що, займаючись філософією, стануть таким чином доброчесними (σπουδαίοι). Щось подібне роблять для недужих ті, що уважно слухають лікарів, але нічого з їхніх розпоряджень [15] не виконують. Бо так само як тіла при такому лікуванні не будуть здорові, так і душа тих, хто так філософствує.

4 (V). Після цього слід розглянути, що таке доброчесність (] αρετή). Оскільки [20] в душі бувають три [речі] - пристрасті (τα πάθη), здатності (α'ι δυνάμεις) і устої (α'ι έξεις), то доброчесність, очевидно, співвідноситься з однією з цих трьох речей. Пристрастями, [або переживаннями], я називаю потяг (ή επιθυμία), гнів (ή οργής), страх (Ь φόβος), відвагу (το θάρσος), заздрість (Ь φθόνος), радість (ή χαρόί), любов (ή φιλία), ненависть (το μίσος), тугу (Ь πόθος), заздрість (6 ζήλος), жалість (5 έλεος) - узагалі [все], чим супроводжується задоволення (ή ηδονή) чи страждання (ή λύπη). Здатності - це те, завдяки чому ми вважаємося підвладними цим пристрастям (παθη-τίκοί), завдяки чому нас [25] можна, наприклад, розгнівати, чи примусити страждати, чи розжалобити. Етичні устої, [чи склад душі], це те, внаслідок чого ми добре чи погано (ευ ή κακώς) володіємо [своїми] пристрастями, наприклад гнівом: якщо [гніваємося] шалено (σφοδρώς) або мляво - то володіємо погано, якщо тримаємося середини - то добре. Точно так і з усіма іншими пристрастями.

Отже, ні доброчесності (άι άρεταί), ні вади (άι κακ'ιαι) не суть пристрасті, тому що [30] за пристрасті нас не називають ні доброчесними, ні поганими, за доброчесності ж і вади називають, а також тому, що за пристрасті нас ні хвалять, ні гудять (адже не хвалять за страх і не гудять за гнів взагалі, але за якийсь [певний]). 1106а А ось за доброчесність і вади ми гідні і похвали, і осуду.