Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 25

Крім того, [почуття задоволення] з дитинства виховується в нас і зростає разом з нами, і тому важко позбутися цієї пристрасті, якою пронизане [все] життя. [Так що в наших] вчинках мірилом нам служать (κανονίζομεν τός πράξεις) - одним більше, іншим менше - [5] задоволення і страждання. Тому всі наші заняття повинні бути присвячені цьому: адже для вчинків дуже важливо, добре (ευ) чи погано (κακώς) насолоджуються (χαίρειν) і страждають (λυπεΐσθαι).

Крім того, як сказав Геракліт, із задоволенням боротися важче, ніж з шалом (θυμφ)(10), а мистецтво і доброчесність завжди народжуються там, де важче, [10] адже в цьому випадку досконалість (το ευ) вартує більшого. Так що ще й тому із задоволеннями та стражданнями пов'язано все, з чим мають справу і доброчесність, і наука про державу; дійсно, хто добре (ευ) справляється [із задоволенням і стражданням], буде чеснотливим (αγαθός), а хто погано (κακώς) - поганим (κακός). Отже, домовимося, що [етична] доброчесність має справу із задоволеннями і стражданнями, і що вона зростає [15] завдяки тим вчинкам, завдяки яким вона виникла, але вона гине, якщо цих вчинків не робити, і що діяльність її пов'язана з тими ж вчинками, завдяки яким вона виникла.

(9) Вважається, що вжитий тут Арістотелем термін Τ] 5θΐαθεΊα - безпристрасність, вивільнення від пристрастей та емоцій - сходить до Спевсіппа, племінника та учня Платона, котрий очолював Академію після смерті останнього. Однак, як етичний ідеал він формулюється дещо пізніше, з появою стоїчної філософії.

(10) Мається на увазі цитата з Геракліта, яка наводиться у Фрагментах Дільса-Кранца за Плутархом (DK 22 В 85): θυμών μάχεσθαι χαλεπόν δ γαρ ΐα> θέληι, ψυχής ώνείταν. В україномовному перекладі А. Тихолаза "З серцем боротися важко: бо чого жадає, те купує ціною душі" (Див.: ТихолазА.Г. Геракліт. - К., 1995.-С. 104-105;тамже див. аналіз можливостей перекладу θυμός. Детальніше див.: Фрагменти ранних греческих философов. Ч. 1. - М., 1989. - С. 233-234. Пор. до цього також: НВБ. - С. 703 прим. 12.

3 (IV). Можливо, хтось запитає, що ми маємо на увазі, стверджуючи, неначе справедливими треба ставати, діючи справедливо, а розсудливими -діючи розсудливо: адже якщо діють справедливо та розсудливо, то вже і справедливі, і розсудливі [20], так само як ті, хто займається граматикою і музикою, суть граматики і музиканти.

Чи, може, і в мистецтвах все не так? Дійсно, можна зробити щось грамотно і випадково, і по чужій підказці, але [істинним] граматиком буде той, хто, роблячи щось грамотно, робить це як граматик, тобто згідно з [25] граматичним мистецтвом, що міститься в ньому самому (ενаіжо).

Більш того, випадок з мистецтвами не схожий на випадок з доброчесностями. Досконалість (το ευ) мистецтва - у самих його витворах, бо досить того, щоб вони володіли певними якостями; але здійснюване згідно доброчесності не тоді справедливе [30] чи розсудливе, коли воно має ці якості, а коли [саме це] здійснення має певну якість: по-перше, воно свідоме (ε'ΐδώς), по-друге, якщо воно обрано (προαιρούμενος) і обрано задля нього самого, і, по-третє, воно упевнене (βεβαίως) і стійке (αμετακίνητους). Ці умови, за винятком самого 1105b знання (το εϊδέναι), не беруться до уваги (ου συναριθμεΐται) при опануванні (προς το έχειν) іншими мистецтвами. А при опануванні доброчесністю знання означає мало чи й зовсім нічого (θΙ)δέν ή μικρόν), тоді як інші умови - багато, навіть усе, коли вже [справедливість і розсудливість] народжуються при частому повторенні справедливих і [5] розсудливих вчинків.