Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 172

Аристотель

Перший-ліпший (5 τυχών), хоч би й раб (το άνδράποδον), вкуша-тиме тілесні задоволення, напевно, зовсім не гірше найкращої людини (του αρίστου). Але причетність до щастя ніхто не припише рабу, якщо не припише й участь у житті(8). Адже щастя полягає не в такому [10] способі проведення часу, але в діяльності по доброчесності, як то й було сказано раніше(9).

(8) Пор.: Aristot. Pol. 1280а32: καΐ γόρ αν δούλων και των δίλλων ζώων ην πόλις· νυν δ' ουκ εστί, δια τ6 μη μετέχειν ευδαιμονίας μηδέ του ζην κατά προαίρεσίν. Пор. також: Толстой Л.Н. Дневники й письма: Мета життя - участь у житті і вдосконалення його.

(9) Див.: 1098а13-20, 1176а35-Ь9.

7 (VII). Якщо ж щастя - це діяльність, по доброчесності (κατ' άρετήν ενέργεια), то, звичайно, - по доброчесності найвищій, а такою, очевидно, є доброчесність найвищої частини душі. Чи то розум, чи то щось ще, що від природи, як вважається, начальствує і [15] веде і має поняття (εννοίαν έχει ν) про прекрасні і божественні [предмети], будучи чи то саме божественним, чи то найбожественнішою частиною в нас, - в усякому разі, діяльність цього по внутрішньо властивій йому доброчесності й буде довершеним щастям.

Що це - споглядальна (θεωρητική) діяльність, сказано вже було. Це, очевидно, здається узгодженим як з попередніми розмірковуваннями, так і з істиною. Дійсно, ця діяльність [20] є найвищою (κρατί-στη ενέργεια), оскільки й розум - найвище в нас, а з предметів пізнання (των γνωστών) найвищими є ті, з якими має справу розум. Крім того, вона найбезперервніша (συνεχέστατη), тому що ми здатні радше безперервно споглядати, аніж безперервно робити будь-що.

Ми думаємо також, що .-ц> щастя має бути домішане задоволення, а тим часом з діяльностей, які відповідають доброчесності (των κατ' άρετήν ενεργειών), та, яка відповідає мудрості (ή κατά την σοφίαν), одностайно визнана такою, що приносить найбільше [25] задоволення (ήδ'ΐστη). Вважається, принаймні, що філософія(10) містить у собі задоволення, дивовижні за чистотою і постійністю, і, звичайно, наділеним знаннями проведення часу приносить більше задоволення, ніж тим, хто знання шукає. Та й так звана самодостатність (ή αυτάρκεια) передовсім пов'язана із споглядальною діяльністю; і дійсно, у речах, необхідних для існування, має потребу і мудрий (о σοφός), і справедливий (Ь δίκαιος), і інші, [30] але якщо вони цими речами вже вдосталь забезпечені, то справедливому потрібні ще й ті, для кого і разом з ким будуть здійснюватися його справедливі справи, - так само й із розсудливим (Ь σώφρων), і з мужнім (Ь ανδρείος), і з будь-якою іншою добродійною людиною; мудрий же й сам по собі (καθ' αυτόν) здатний займатися спогляданням (θεωρεΐν), причому тим більше, чим він мудріший. Напевно, краще б йому мати сподвижників, але все таки він 1177b найбільш самодостатній (αύταρκέστατος)(11).