Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 171

Самі ж по собі заслуговують обрання ті діяльності, у яких нічого крім самої діяльності не шукають. Саме такими вважаються вчинки, що відповідають доброчесності (α'ι κατ' αρετήν πράξεις), бо здійснення прекрасних і доброчесних вчинків належить до гідного обрання задля себе самого (των δι' αυτά αιρετών).

Такими є й ті з розваг, які приносять задоволення, тому що їх обирають не задля [10] інших [благ]: від них-бо буває, радше, шкода, ніж користь, [адже через них] не приділяють уваги своєму тілу і майну. До такого способу проведення часу (ή διαγωγή) вдаються більшість із тих, кого вважають щасливими, і в тиранів тому користуються доброю славою дотепні при подібному проведенні часу; річ у тім, що в усьому, до чого буває тяга [15] в тиранів, такі люди вміють зробити себе джерелом задоволень, а саме таких людей і потребують тирани(7).

(7) І дійсно, тиранії зазвичай у Греції виступали меценатами, шанувальниками мистецтв і наук, покровителями поетів та митців.

Отже, ці розваги тому і вважаються ознаками щастя (ευδαΐμονικά ταΰτα), що в них проводять своє дозвілля наділені владою (о'І εν δυναστε'ιαις); але ці останні, напевно, нічого не значать, адже не в наділенні владою полягають доброчесність (ή αρετή) і розум (Ь νους), а саме від них - доброчесні діяльності (οίι σπουδάΐαι ενέργειαι); і якщо, не маючи смаку [20] до задоволення чистого й гідного вільної людини, вдаються до задоволень тілесних, то через це не слід думати, неначе ці задоволення достойніші обрання; адже діти також упевнені, що найкраще це те, що .цінується поміж них.

Так що цілком розумно, що як дітям і мужам, так і поганим та добрим цінними здаються різні речі. Разом з тим, як говорилося вже [25] неодноразово, і цінним є і приносить задоволення те, що таким є для доброчесного (ω σπουδαίω), бо для кожного найбільш гідна вибору діяльність, узгоджена з його власним складом, і для доброчесного тим самим такою є діяльність, узгоджена з доброчесністю (ή κατά την ορετήν).

Отже, не в розвагах полягає щастя: це ж бо навіть безглуздо, щоб метою була розвага (ή παίδια) і щоб людина все життя працювала і терпіла біди [30] задля розваг. Адже, так би мовити, задля іншого ми обираємо все, за винятком щастя, бо щастя й є мета. А наполегливі зусилля (σπουδάζειν) і труд (πονεΐν) задля розваг здаються безглуздими і дуже вже дитячими (παΐδικόν); зате розважатися при зайнятті серйозними справами (σπουδάζτ)), по Анахарсісу, вважається правильним, тому що розвага нагадує відпочинок (ή άνάπαυσις), а, не в [35] змозі трудитися безперервно, люди потребують відпочинку.

Відпочинок, 1177а таким чином, - не мета, тому що він існує задля діяльності.

Далі, вважається, що щасливе життя - це життя по доброчесності (κατ' άρετήν), а таке життя пов'язане з наполегливими зусиллями (μετά σπουδής), а не полягає в розвагах. І ми вважаємо (λέγομεν), що наполегливі зусилля (τα σπουδαία) краще, ніж потіхи з розвагами, і що діяльність кращої частини душі або кращої [5] людини завжди більш наполеглива. А наполегливі зусилля найкращого - краще і тим самим більш здатні приносити щастя (εύδαιμονικωτέρα).