Читать «Мовчав оркестр, обвисли прапори» онлайн - страница 2

Всі ці виверти були лиш засобами тримати легені нерухомими, щоб їм стало легше. Для штучного пневмотораксу між ребра вганяли пусту голку так, щоб її кінець був між ребрами і стінкою легень, а тоді накачували порожнину повітрям; це здавлює легені, мов губку.

Але за деякий час повітря поглинається, тож процедуру треба повторювати. Кожної п‘ятниці ті з нас, кому робили пнемо, збиралися в кабінеті хірурга нашого відділення, щоб підкачатися. Настрій не був похмурим, легеневі хворі – люди веселі й бадьорі майже завжди. То було відділення для офіцерів, і ми вважали його своєрідним клубом. Замість того, щоб чекати своєї черги в коридорі, ми зазвичай гуртом вривалися до кабінету хірурга, розвалювалися в його кріслі, сиділи на його столі, курили його сигарети і розповідали одне одному чутки, а він тим часом клопотався нами. Того ранку нас було четверо, і я був першим.

Це зовсім не боляче – тільки легенький укол, коли голка входить в тіло, та і його може не бути, якщо завдати собі клопіт з місцевою анестезією. Це займає лише кілька хвилин; потім ти знов одягаєш халат і повертаєшся до ліжка. Після того, як лікар мене обробив, я трохи затримався, бо наступний пацієнт, хлопець на ім‘я Саундерс, розповідав непристойний анекдот, якого я ще не чув.

Він урвав жарт посередині, щоб залізти на стіл, який щойно звільнив я. Наш головний хірург саме  кудись поїхав, тож нами займався його помічник – молодий парубок, щойно після навчання. Він усім подобався, і ми бачили, що з нього може вийти видатний хірург.

Накачування повітрям не дуже небезпечне. Можна зламати шию, впавши з драбини, чи вдавитися курячою кісткою. Можна посковзнутися під дощем, втратити свідомість від падіння і втопитися в п‘ятисантиметровій калюжі. Імовірність витягти нещасливий білет при штучному пневмотораксі приблизно така сама. Якщо голку загнати надто далеко, так, що вона проникне в легеню, і якщо бульбашка повітря при цьому потрапить у кровоносну судину і дістанеться аж до серця, не розсмоктавшись по дорозі, то виникає малоймовірна можливість утворення повітряної пробки у клапанах серця – лікарі називають це повітряною емболією. Якщо всі ці неймовірні події стануться, то можна померти.

Ми так і не почули кінцівку того анекдоту Саундерса. Він раптом знепритомнів на столі. Молодий лікар зробив для нього все можливе, одночасно пославши по допомогу. Вони спробували те і се, вдавалися до всіх відомих їм фокусів, але закінчилося тим, що санітари принесли велику корзину і забрали Саундерса до моргу.

Ми троє і досі стояли, не зронивши ні пари з вуст: я, що намагався стримати сніданок і дякував зіркам, що мене вже накачали, Джозефс, колишній військовий писар, який мав бути наступним, і полковник Хостеттер, чия черга була останньою. Хірург повернувся і подивився на нас. Він увесь спітнів і виглядав жахливо – можливо, це він вперше втратив пацієнта; до того ж, він був ще хлопчиною. Тоді він повернувся до доктора Арманда, який прийшов із сусіднього відділення. Не знаю чи хотів він попросити старшого закінчити процедуру за нього, чи хотів її відкласти на день, але з виразу його обличчя було ясно, що продовжувати негайно він не збирався.