Читать «Биті є. Макс. Книга 2» онлайн - страница 176

- Вона хоче, щоб ти… повернулася додому.

Скачко всміхається тоскно.

- Мамин синочок?

- Ні… Але вона… помирає. Я не можу зараз…-бурмотить дурне. - Потім… Потім ми одружимося… Просто вір мені. Покоївка допоможе тобі зібрати…

Простирадло падає. Божевільна Скачко переступає через нього, йде зі спальні - нага, прекрасна. Крізь розчинені двері Макс бачить - перетинає вітальню, суне далі.

- Паскудство, - підхоплюється. Біжить слідом.

- Продане! Загорни її в щось! Додому відвези.

- Куди? - ніяк не втямить Продан.

- На Пушкінську…

- Голу?

- Ти глухий?

Продай біжить за Юлею, на ходу зриває мереживну скатертину з журнального столика, накидає на дівчину, як сачок на метелика. Підхоплює,зникає…

Макс супиться роздратовано, йде за ними, наче зупиниться на мить - впаде. Виходить з під’їзду - від будинку вже від’їжджає “кубик” Продана. Крізь затемнено скло - нічого не видно. Макс суне до білої “ауді”. Що залишилося? Тільки стіл і автівка? Заводить двигун. Кадуцей… Мільйони білих столів, тисячі білих “ауді”.

Автівка мчить метушливими вулицями. На Пушкінській уже не видно “кубика” Продана. Швидкий.

Макс залишає “ауді” під пахучою липою, пішки суне в бік Майдану, хоча навряд розуміє, що йде саме туди. Перед очима не тротуари, дерева, люди, автівки… Порожній білий простір - до біса гармонійний і байдужий. Веде, важко схибити.

“Маячня, маячня… - б’ється. - Помиляєшся, мамо. Я не брешу не тільки людям. ! собі! Які сумніви? Не у грошах справа… Завжди знав: я - прекрасна людина. Я зроблю твої останні дні, мамо,затишними і щасливими. Завтра ж відшукаю Нані… Одружуся з нею ще до кінця цього року. І залишу наступного дня після твоєї смерті. Щоб покидьку Макарову стало дуже… дуже боляче. А Скачко… Ну, що Скачко… Дюка не залишають. Тільки зраджують”.

Схаменувся - де це він? Андріївська церква хрестом у небо. Зіщулився, наче Бог його думки стенографував, а тепер перечитує, головою хитає - отак, значить?..

— Отак… - пробурмотів.

Знітився, наче тієї ж миті мав би продемонструвати Богові добре діло. Нахилився, підняв камінь з розхитаної бруківки… Уклав рівно.

- Мені вірити можна! - виправдався переконано. - А іншим - ні!

Закляк-Чому він повірив ворожці, що мама помре?! Чому?!

Розлютився, віджбурнув камінь ногою. Пішов узвозом долу, черевиків не жалів - бив і бив те каміння, розліталося. Паскудство! Доки ниці плюватимуть у душу?!

- Уб’ю! Уб’ю! - скреготів зубами, погрожував не ворожці - цілому світові.

Зупинився - ноги в кров. Роззирнувся: ніхто, крім Бога, розпачу не бачить?! Під пам’ятником Булгакову сидів Макаров.

Макс задихнувся, почервонів, у скронях гуде: “Уб’ю! Уб’ю!”

Похапцем дістав мобільний.

- Продане, - прошепотів нервово. - Я на Андріївському… Під’їдь.

Відімкнув зв’язок. Буцнув камінь - скривився від болю. Утамував несподіваний тваринний страх і пішов. До Макарова.

Кілець 2-ї книги

Л ітературно-художнс видання

ДАШВАРЛюко

Биті є. Макс. Книга 2

Головний редактор С С. Скляр Відповідальний за випуск К. В. Шаповалова Редактор Н. Я. Радченко Художній редактор 0. 0. Глоба Технічний редактор А. Г. Верьовкін Коректор Т. М. Вїпанова