Читать «Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства» онлайн

Леонід Шульман

Annotation

Автор розмірковує над суспільно-політичною орієнтацією єврейства в Україні, над їх поведінкою і соціальною орієнтацією євреїв у СРСР під час сталінізму та у післясталінську епоху, радить "українським" євреям обрати своє майбутнє, не гаяти часу на антиукраїнську діяльність та перейти від інтернаціоналізму на націоналістичну платформу. На думку Леоніда Шульмана, євреї мусять усвідомити, що, попри тимчасовий наступ русифікації, рано чи пізно на теренах їх батьківщини постане національна держава українців. Він доводить, що держава українців не є загрозою для єврейської меншини.

Леонід ШУЛЬМАН

Як і чому я наважився це написати

Євреї в колоніальних імперіях

Євреї в Російській імперії

Що таке націоналізм та інтернаціоналізм?

Поведінка та соціальна орієнтація євреїв у СРСР під час сталінізму

Державний антисемітизм та поведінка євреїв у післясталінську епоху

Після розпаду СРСР

Що робити євреям в Україні?

Примітки

Леонід ШУЛЬМАН

СТАНДАРТНА ХИБА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ЄВРЕЙСТВА

Як і чому я наважився це написати

Потрапила до мене книга С. Л. Авербуха «Насытились мы презрением» (Київ, 2000, Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України). Добра і змістовна книжка. На 40 друкарських аркушах автор подає величезний фактичний матеріал про антисемітизм часів СРСР, зокрема викриває всі антисіоністські кампанії в пресі й книжковій продукції, антисемітизм так званих російських письменників-заєдинщиків. Він полемізує з автором «Русофобії» акад. Шафаревичем. Не залишився поза увагою і сучасний антисемітизм часів перебудови і післясовєтської доби, діяльність «Пам’яті», а також «творчість» сучасних українських, зокрема київських антисемітів. Після читання цієї книжки відчув деяке незадоволення. Згодом зрозумів його причину. З тексту книжки автоматично випливає, що антисемітизм в СРСР-Росії — невід’ємний складник внутрішньої політики держави, без якого ані Російська, ані її спадкоємиця, радянська імперія, ніколи1 не існували. Проте така думка не просто відсутня в книзі. Автор старанно її уникає. Натомість докладено зусиль, щоб переконати читача, ніби російсько-радянський, включно український, антисемітизм є самодіяльністю окремих поганих людей, яким потурали, заплющуючи очі на антисемітські витівки, інші погані люди — симпатики антисемітів у центральних і місцевих, партійних і державних органах, видавництвах, редакціях газет тощо. Зокрема, непрямим шляхом нав’язується дуже поширена серед євреїв Росії теза, ніби саме Київ був і є кублом антисемітизму. Як доказ, автор наводить факт: в СРСР український переклад московської антисемітської книжки вийшов друком раніше за свій російський оригінал.

Я спитав себе: «Невже є люди, які не розуміють, що СРСР був країною суворої компартійної дисципліни, де за найменше ухилення від лінії партії карали? Невже хтось не розуміє, що антисемітизм — це політика КПРС, а не «перегини на місцях2»? Невже не розуміють євреї, що дозування та географія антисемітизму планувалися вищими центральними компартійними інстанціями, які вирішували, скільки антисемітизму буде в Москві3, скільки в Києві, а скільки — в Барнаулі4? Зрештою, невже Семен Львович не розуміє, що план випуску літератури книговидавництвами СРСР затверджувався у Москві Держкомвидавом після погодження з відповідним відділом ЦК КПРС, отже, директори друкарні та видавництва в Києві не самочинно поквапилися з видрукуванням антисемітської книжки, а виконували план — наказ згори?». Після роздумів над цими питаннями я дійшов висновку про існування традиційної помилки в суспільно-політичному мисленні євреїв. Помилка ця вкорінилася так давно, так глибоко і так повсюдно, що єврейство навіть не помічає, як протягом усієї історії своєї нації наступає на ті самі граблі. Так і виник задум цієї статті.