Читать «Крижінка» онлайн - страница 11

– Так, авжеж.

Ніас зітхнув, немов раптово розсердившись.

– Вибач, Міро, моя дружина каже, що ти не підходиш. Лікан дуже засмутився. – Він підвівся і потягся до вимикача. – Ми говорили із сорока чи п’ятдесятьма жінками, але жодна не підійшла, – роздратовано додав він.

– Ні, стривай! – сказала Міра.

Ніас зупинився.

Міра швидко думала. Що вона зробила, чому дружина раптово викреслила її? Її, певно, страшно лякає думка про жінку, що житиме в її домі і виховуватиме її дитину. Спокушатиме її чоловіка. Якби Міра могла розсіяти її страхи...

– Я лесбійка, – сказала вона.

Здивуванню Ніаса не було меж. Вочевидь, Лікан цього не зрозумів, навіть коли передавав їй від Жанетти слова любові. Друзі теж можуть казати, що люблять одне одного. Ніас мовчав, і Міра знала, що вони там зараз радяться між собою. Вона молилася, щоб її хід виявися вірним.

– То ти не зможеш у мене закохатися? – нарешті запитав Ніас. Яке химерне питання. Ніас був не просто чоловіком, а помаранчевим чоловіком, ще й не дуже привабливим.

– Ні. Я люблю жінку на ім’я Жанетта. Лікан її знає.

Знову тривале мовчання.

– Ще ця історія з твоєю невипадковою катастрофою.

Міра забула про це. Як вона могла так легко забути, що вбила себе і свою власну матір? Утім, це ж сталося так давно. Усе, що передувало її смерті, здавалось тепер дуже давнім. Як попереднє життя.

– Це було так давно, – прошепотіла Міра. – Але це правда.

– Ти позбавила матір життя?

– Ні, я хотіла не цього. – Міра справді не хотіла, щоб мати померла, вона просто хотіла вирватися. – Я втекла від неї. Те, що це твоя мати, не значить, що з нею можливо жити.

Ніас повільно кивнув.

– Це важко уявити. Попутництво дало нам такі потужні емоції. Ми з Уною ніколи й не мріяли стати настільки близькими, і ми раді, що тато, дідусь і прабабуся теж із нами. Ми точно не проміняли б це ні на що у світі.

– Я розумію, наскільки це може бути прекрасно, – сказала Міра. – Це як шлюб, тільки набагато більше. Зв’язок посилюється: добрі відносини стають тіснішими й глибшими; погані стають нестерпними.

До очей Ніаса підступили сльози.

– Лікан каже, що ми можемо довіряти тобі. Нам потрібен хтось, кому можна довіряти. – Якусь хвилинку він продовжував кивати, глибоко замислившись. Тоді він змахнув рукою; в повітрі матеріалізувалися численні рядки рукописного тексту.

– Чи вважаєш ти припустимим бити дітей? – спитав він, прочитавши перший рядок.

– В жодному разі, – сказала Міра, знаючи, що від відповідей залежить її існування.

У грудях Міри стукало так часто, неначе там билися крила. Люсія спала, її ніжна голівка притиснулась до Міриного збудженого серця. Ліфт поніс їх угору; їй відкрився вид на атріум, і люди внизу стали цятками.

Їй хотілося бігти, але вона стримувала ходу, цокаючи прозорими шпильками по мармуровій підлозі.

Коли Жанетта розплющила очі, Міра заплакала, провела рукою за блідно-блакитним вухом, торкнулася синіх губ.

Жанетта схлипувала. Для неї минула тільки мить з того дня, коли з нею говорив Лікан.

– Ти змогла, – прохрипіла Жанетта жахливим мертвим голосом. Вона побачила немовля і всміхнулась. – Молодець. – Така вже вона, ніколи нічого не проситиме, навіть життя. Якби Жанетта жива і здорова прийшла до Міриного ящика, першими словами, що злетіли б з Міриних задерев’янілих вуст, були б: «Забери мене звідси».