Читать «Естафета Життя (на украинском языке)» онлайн - страница 3

______________ * Анаеробнi - тi, що не потребують кисню.

- Та iнженери справляться... А от унiверсальний код...

- Стривай. Теоретично такий генетичний код можливий?

Повагавшись, Соул ствердно хитнула головою:

- Теоретично - так.

- Ну от i працюйте. Колектив у вас великий, дружний, завзятих дослiдникiв та експериментаторiв не бракує, то чого ж... Потрiбнi будуть додатковi кошти - звертайтеся, асигнуємо. Я тiльки хотiв би, щоб наслiдки дослiджень зосереджувались у твоїх руках. I нiяких розголошень, оскiльки не виключена можливiсть ексцесiв...

- Маєте на увазi Чорну Троянду?

- Авжеж.

Соул тяжко зiтхнула, нервово закрила очi долонями i, не стримавшись, заплакала. Щемкий жаль до себе раптом переповнив їй серце. Усе ж пропало, полетiло шкереберть: її мрiя про сiм'ю, звичайнi життєвi радощi... Все, все розвiялось, як мiраж...

- Що з тобою? - Батько прихилився до неї, обняв за плечi. - Ти нiчого не втратила - чого ж так побиватися? Навпаки, твоє життя набуває он якого сенсу! Мислячi не зникнуть, чуєш? Ми вiдродимося пiд iншим Сонцем...

Знову й знову батько розповiдав їй про перспективу, про Всесвiт як безконечну iнформацiйну систему, ще i ще раз науково обгрунтовував свою iдею естафети Життя.

- Все це - красивi слова... - схлипуючи проказала Соул. - А насправдi що ми можемо? Комахи... Ми - слабосилi комахи...

- Отакої! - почав сердитись батько. - Життя - це боротьба. I затям: нема в природi бiльшої сили, нiж мислячi!

- Абстракцiї, iлюзiї.

Старий спохмурнiв, аж вуса йому вiдстовбурчились. Нiякої логiки в доччиному мисленнi! Щойно їй нiби все було ясно - i на тобi, майже iстеричний протест...

- Послухай, доню, ти молода, сповнена сил, а що ж я повинен казати па схилi своїх лiт? Уже давно менi перевалило за сто. Я охоче лягаю i з великим трудом устаю з лiжка... Скажеш, я своє вже прожив. Нехай i прожив. То навiщо ж менi впрягатись у тяжку роботу? Навiщо менi це напруження? Гадаєш, я не хочу спочинку?

Соул витерла хусточкою очi, тихо сказала:

- Пробачте, тату... Для мене це як грiм з ясного неба.

- Заспокойся, не треба так розчулюватись. Учися керувати погодою своєї душi. Тут, певне, нам допоможе фiлософський пiдхiд. Зневiра, песимiзм надто ядучий дим. Розжени його, i ти вiдчуєш насолоду весен i лiт, осенiв i зим свого життя. Нерозумно протиставляти себе Природi, важливо усвiдомити: ми - учасники великого процесу Буття. Учасники - розумiєш?

- Це я розумiю...- Соул зiтхнула.- Тiльки от сам процес уривається...

- Треба мислити, дочко, ширшими масштабами. У Всесвiтi процес розвитку живого нiколи не згасне. Ти скажеш: а звiдки ви знаєте? Я вiдповiм iнтуїцiя. Поки що iнтуїцiя. А звiдси й переконання: якщо ми пошлемо у час i простiр iнформацiю про себе i всi живi форми нашої бiосфери,- вона передасть естафету Життя. Код! Звiстку в Майбуття можна послати лише в зашифрованому виглядi, не iнакше. Ось наша альтернатива, наша трепетна надiя.