Читать «Історії в дев"яти книгах. КнигаІІІ: Талія» онлайн - страница 50

5.3. Це не тому, що Аравія – країна арабів – доходила до Середземного моря, а через те, що торговельний шлях від Аравії до Середземного моря контролювався якимсь арабським владарем.

5.4. Іенісос – місто недалеко від Єгипту біля колись важливої гавані Рінокрлура.

5.5. Про це озеро вже було в кн. II, розд. 6

5.6. Єгиптяни називали озеро Сербоніду «Видихом Тіфона», маючи на увазі його смердючі випари. В грецьких міфах Тіфон або Тіфоей був стоголовою потворою, сином Геї («Землі») і Тартара. Його перемогли олімпійські боги і сховали під землею. Вважали, що, переможений, він лежить під діючими вулканами і їхні виверження – його подихи. Ототожнений із єгипетським Сетхом (II, 144), він перенісся в Єгипет.

6.1. Геродот називає демархами місцевих правителів, підпорядкованих правителям номів – номархам.

6.2. Повідомлення Геродота підтверджується назвою Остракіна, яку наводить Йосиф Флавій, іудейський історик першого ст. н. є. Це було місто між горою Касій та Ріноколура-ми в безводній місцевості.

8.1. Число 7 у багатьох народів давнини вважалося священним. Використання крові характерне для обрядів прилучення чужинців до складу якогось племені і для присяг.

8.2. Тут цікаві повідомлення про доісламську релігію арабських племен. Невідомо, звідки Геродот міг довідатися про імена арабських богів. Діоніс (?) – Оротальт, що можна

^{note 1}

тлумачити, як «вогонь бога», і Уранія, тобто небесна Афродіта – Алілат (просто «богиня»?). Можливо, тут ідеться про семітські божества Баала і Астарту (Ашторет).

9.1. В Аравії нема «великої ріки», яка вливалася б у Червоне море.

9.2. Тут є дуже сумнівне повідомлення про шкіряний водопровід.

10,1. Псамменіт у Геродота – це ім'я Псамметіх, яке мали троє фараонів XXVI династії.

13,1. Лівійські племена на заході від Єгипту. Про них у кн. IV, розд. 168.

14.1. Цих царських суддів було семеро. їхня посада вважалася дуже почесною, хоч їхнє життя наражалося на небезпеки.

14.2. Оскільки залога мітіленської трієри становила 200 чоловік, то наказано було вмертвити 2 тис. єгиптян.

15,1. Лівієць Інарос очолив 462 р. повстання проти персів. Таннір (Таннюрас) син Інароса, і Павсіріс, син Аміртея, не згадуються в інших джерелах. Афінська експедиція на підтримку повстання Інароса в 459-454 рр. до н. є. не мала успіху. Аміртей (Амюртайос) став фараоном XXVIII дин. (404-399 до н. є.), але він був тим Аміртеєм, який підтримав повстання Інароса. Перси не могли проникнути в болота Дельти, де владарювали Інарос і Аміртей, і змушені були визнати владу їхніх синів.

16.1. Про блюзнірські дії царя Камбіса нема згадок у єгипетських джерелах. Очевидно, ці дії є вигадкою єгипетських жерців, які були ворожі йому через те, що він значно скоротив їхні прибутки. Взагалі перси поважали релігію чужих народів. На статуї, що її поставив наварх (капітан) фараонів Амасія та Псамметіха III, є напис, в якому сказано, що Камбіс ушанував богиню Нейт, відремонтував її храм і збільшив його доходи за рахунок коштів, призначених для грецьких найманців.