Читать «Україна в лещатах сіонізму» онлайн - страница 21
Василь Яременко
Цікава логіка суду — для мене як ученого незбагненна: євреї Борис Фельдман, як і Юфа, директор трасту "Денді", — це окремі євреї, а одна Саприкіна — це цілий суд ("суд не може погодитися"). Думки Саприкіної наукові, а Едуарда Ходоса, лідера харківської єврейської громади, автора близько 10 книжок, — ні. Звичайно, думки судді могли б бути науковими, якби спиралися на експертизи. Проте жодне моє твердження не було піддане науковій експертизі, хоча вимога з мого боку була: визнати два обгрунтування позивачів як расистські та нацистські.
І ось я у вас знаходжу пояснення: "За основами єврейської релігії усе єврейство сприймається як єдина родина". Отже, Фельдман, Юфа, Рабинович — це все єврейство, одна родина? Так чи ні? І ще одне твердження: "Благодійність особам єврейської національності здійснюється в першу чергу". На українців така норма не поширюється. Я не оспорюю права євреїв чинити саме так, але чи не є це протиставлення євреїв українському народу і небажання жити на одній землі за єдиними етичними нормами?
І останнє до вас запитання: чи правомірно називати мене "антисемітом", якщо мене захищає і стверджує, що фактаж в оскаржуваних публікаціях є правдивим, не просто єврей, а лідер харківської єврейської громади? У нас із Е. Ходосом повне порозуміння, то як суддя може стверджувати, що я свої оцінки переношу на всіх євреїв?
Суд судом, а нам жити поруч. Ваші, пане рабине, роз'яснення, безперечно, будуть сприйняті як крок до взаєморозуміння, знімуть багато питань і непорозумінь. Або не знімуть нічого…
Щодо благодійної громадської допомоги, то я взагалі нічого не писав і не говорив. Я наводив факт безплатного харчування і безплатного розвезення єврейських дітей по місту державною школою, себто за рахунок українських платників податків, а не якихось громадських організацій. Я про Хому, а мені про Ярему — і проблему сховали. Сподіваюся на ґрунтовну відповідь.
Ставлю вам, п. рабине, ці питання зараз, бо не був, на жаль, на тому засіданні, коли ви давали свідчення проти мене.
7. "Що поганого, сину, зробили тобі ті євреї?"
Очевидячки, так мислять сьогодні не одиниці, за принципом: особисто мені — тобі нічого поганого не зробили — не лізь, куди не треба, — твоя-моя хата скраю.
Отак багато мислило, коли вдарила з Чорнобиля радіація: невидимий ворог не страшний. Страшно під Мелітополем, коли вилітають віконні рами і поряд падають півтораметрові снаряди, і невідомо, куди вцілить наступний.
Ідеологія сіонізму, як і радіація: вона розкладає, спалює організм ізсередини. І син сказав: "Ви, батьку, маєте не тільки сина, а й двох внучок-школярок, яких утримати неможливо. Є телебачення — начинене розпустою, збоченнями, насильством. У всій культурній українській історії з огидою засуджували повій і "голубих", а тепер з екрана звучать про них пісні. Безголосі і голопупі, з дозволу сказати, співачки безупину волають "хачу тєбя>". найвищою похвалою дівчини стала "сексуальність". Поезію і мелодію замінили "текстами" і "композиціями". Знищено красу мелодії, красу інтонації української мови, зникли з екрана патріотичні фільми, українське кіно зникло взагалі, натомість — безкінечні демонстрації фільмів про євреїв, американські бойовики із пропагандою сексу, наркоманії, проституції. Якось на дачу прийшла сусідка також із двома внучками, які 1 вересня підуть до першого класу. Дорослі розмовляють, а дівчатка дивляться фільм, і раптом чуємо радісний вигук майбутньої першокласниці: "О, зараз будуть трахаться". Звідки це, батьку? Хто має відповісти за пропаганду розпусти, неприховану деморалізацію? За це мають відповідати власники телеканалів, а вони майже всі без винятку — сіоністи, реалізатори плану А. Даллеса".
