Читать «Україна в лещатах сіонізму» онлайн - страница 13
Василь Яременко
Я сказав судді Саприкіній: "Бачите, Ваша честь, старий Шлаєн, який займав високий чин у НКВД, репресував 1937 р. мого батька, а молодий Шлаєн хоче посадити його сина, себто мене, за вигадане "розпалювання міжнаціональної ворожнечі" знову ж як "ворога народу". Все повертається на круги своя. Бо знову йдеться про відродження сіоністської державності в Україні "на чолі з керівною і спрямовуючою силою", "розумом, честю і совістю" — СДПУ(О), на чолі з її вождями — Леонідом Кравчуком, Віктором Медведчуком, Григорієм Суркісом. Ця партія уже має й "этапы большого пути" — Донецьк, Львів, Суми, Мукачеве…
Ця сила — СДПУ(О) — грізно задекларувала устами свого і комуністичного ідеолога Леоніда Кравчука, що в Україні євреї мають жити краще, ніж в Ізраїлі (плагіат з І.Драча), а росіяни краще, ніж у Росії. Забув сказати тільки вождь і учитель, а як же мають жити українці? І не десь, а в Україні. Сьогодні СДПУ(О) звинувачують в утвердженні фашизму і вимагають закриття як антидержавної, антиукраїнської сили. Чесні люди, народні депутати Зінченко і Нечипорук залишили це сіоністське гніздо, давши йому належну характеристику.
5. "Страшнеє жидов — только жидовствующие"
Як засвідчує у книжці "Єврейський удар" Едуард Ходос, такими були останні слова Анатолія Єрмака, сказані ним під час їхньої останньої зустрічі.
С. Шлаєн із моєї статті виписав цитату: "Звісно, в Україні є багато "ожидовілих". Ще в Київській Русі їх називали "жидівствуючі", навіть мали свого єпископа Луку Жидяту. Та на їхній істеричний вереск зважати не треба. Держава мусить захищати себе і свій народ. А тим часом Верховна Рада, на вимогу єврейського лобі, викреслила з паспорта запис про національність, залишивши тільки запис про громадянство". Суддя Саприкіна в судовому засіданні "встановила", що ця цитата розпалює "національну ворожнечу", хоча я їй пояснював: якщо Шлаєн проти того, що держава мусить захищати себе і свій народ, то він нелояльний до держави і всього українського народу, а про "жидівствуючих" радив йому прочитати с. 20–21 із книжки його одноплемінника Е. Ходоса "Єврейський удар". Розгромлена рівно 500 років тому секта "жидівствуючих" відродилася в незалежній Україні, і перший камінь в неї, за Ходосом, "заклав кавалер Ордену Жидівствуючих" Леонід Кравчук.
Нині хочу представити читачам типового "ожидовілого", якого телеглядачі мали можливість спостерігати на "раді нечестивих", які шукали способу накласти табу на обговорення сіоністської, расистської ідеології та її реалізації в Україні. Едуард Ходос називає цю категорію "жидівствуючими поліцаями", які зрадили свій народ і стоять "на витяжку" перед юдео-нацистськими окупантами (Э. Ходос. Еврейский удар. — X., 2003. — С. 31).
Давно чую розмови про Максима Стріху як "прихованого сіоніста", і то не з "ожидовілих", а таки "з них, прихованих євреїв, пережитку совєтських часів". Коли побачив доктора фізико-математичних наук М. Стріху в колі його ідейних однодумців і "землячків" на одному з єврейських телеканалів — В. Малинковича, М. Поповича та ведучого М. Погребинського, — то повірив у чутки. Коли довідався, що на поважному партійному зібранні пан доктор почали оприлюднювати зібрані недозволеними методами, що карається за законами судом, неправдиві відомості про мою сім'ю і моє приватне життя, — я в правдивість чуток повірив остаточно. А тут ще й стаття в дуже "Самостійній Україні" — "Про наболіле", в якій дає знати комплекс національної меншовартості автора: "Відразу, — пише М. Стріха, — хочу наголосити: автор не є "платним наймитом світового сіонізму" (про це й Шлаєн із Найманом заявляють, але хто їм повірить? — В. Я.). З "п'ятою графою" коліна так до 6–7 в нього теж усе гаразд" (А далі вглиб, чи 5–6 коліно це ближче до нас, — негаразди? — В. Я.). І підпис дають викривальний: "український фізик і літератор". Такий підпис українець не зробить. Колись А. Ахматова (Го-ренко) завважила у Гоголя: "Подъезжаю, стоят три русских мужичка" — і пояснила: "Разве мог бы русский писатель обратить внимание на национальную особенность мужиков". Отут і підпис є аргументом. Але для мене не це "наболіле". Я співчуваю переживанням про національну меншовартість п. Стріхи. Для мене, справді, байдуже, чи він єврей, чи турок, чи американець. Тим паче, що в багатьох питаннях ми однодумці і однаково оцінюємо активізацію в світі і в Україні міжнародного сіонізму. Це головне. Ось ці спільні оцінки, за текстом Стріхи:
