Читать «Кайдашева сiм» онлайн - страница 78

- Рятуйте мене! - голосила Мотря. - Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує!

- Чого це ти, навiсна, кричиш? - спитав голова. - Адже ж ти жива.

- Рятуйте мене, вона мене вже вбила! - репетувала Кайдашиха.

- Чи ви показились, чи що? - сказав писар. - Бiгає по дворi й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?

- Ось що скоїлось! - ткнула пальцем на око Кайдашиха.

- А ти що робиш ото на хатi? - гукнув голова до Лаврiна. Зараз менi злазь та давай одвiт перед нами.

- Не злiзу, доки не одiрву Карпової хати, - говорив Лаврiн i швиргонув куликом волосному на голову.

- Якого ти нечистого кидаєшся куликами? Зараз менi злазь, а то я полiзу та сам тебе стягну, та всиплю тобi сотню рiзок, - кричав волосний.

Лаврiн трохи прохолов, зiрвавши пiвсотнi куликiв, i злiз додолу. Волосний з писарем пiшли в хату: в Лаврiновiй i в Карповiй хатi валялись купами черепки.

З хати повибiгали дiти, вглядiли страшне закривавлене бабине лице й пiдняли гвалт. Собаки гавкали на писаря та на голову, аж скиглили. З села почали збiгатись люди. Волосний з писарем та з кiлькома громадянами повели в волость Кайдашенкiв, їх жiнок та Кайдашиху. Вони насилу розплутали їх справу i присудили Карповi одiрвати хату й поставити окроми на своєму городi, бо Лаврiн, як менший син, мав право зостаться в батьковiй хатi i за те був повинен додержать матiр до смертi. Громада присудила роздiлити грунт мiж Кайдашенками пополовинi.

Волосний таки посадив Мотрю за бабине око в холодну на два днi.

Пiсля такої колотнечi стара Кайдашиха заслабла. В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона ослiпла на праве око.

- Господи! Од чого це в нас почалася колотнеча в сiм'ї? - казала Кайдашиха. - Це воно не дурно: це, мабуть, майстри закладали хату не на смерть, а на колотнечу.

Кайдашиха надумалась пiти до священика й просити його, щоб вiн освятив хати. Не сказавши нiчого Лаврiновi й Карповi, щоб вони часом тому не спротивились, Кайдашиха побiгла до священика й попросила його освятить хати.

Наступав храм в семигорськiй церквi, i молодицi на селi почали мазати хати. Мотря якраз того дня полiзла в пiч, щоб її вимазать.

Кайдашиха прийшла додому з священиком, з ними прийшов i дяк з паламарем.

Священик покропив свяченою водою хату й сiни. Кайдашиха просила його посвятить i Карпову хату: їй усе-таки шкода було сина.

Кайдашиха одчинила дверi в Карпову хату, а там з припiчка телiпались ноги п'ятами догори, пальцями вниз. Товстi литки стримiли, наче двi деревини. В печi лежала Мотря.

Священик покропив Карпову хату.

- Нащо ви, мамо, святите мою хату? Хiба я вас просив, чи що? - сказав матерi Карпо.

- На те, щоб твоя жiнка не била горшкiв та не вибивала очей, - сказала Кайдашиха. - Нашу хату майстри закладали на твою Мотрю.

- То святiть, мамо, перше себе, бо й ви не безвиннi: набили горшкiв удвох з Мелашкою бiльше од Мотрi, - сказав Карпо.

- Не жартуй, сину! Ти ще молодий. Пам'ятай: у тебе дiти, в тебе худоба.Гляди, лишень…