Читать «Кайдашева сiм» онлайн - страница 76

Мотря вискочила з хати, поодиiмала од дiтей бублики та й кинула собакам.

- Чи ти людина, чи ти звiрюка, - сказала Кайдашиха, втираючи сльози.

Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної дiжки, бо в сiнях стояло двi дiжки з водою: Мотрина по один бiк, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власностi, вхопив кухоль з тiєї дiжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

Кайдашиха вискочила з хати i наробила галасу.

- Бач, iродова душе, вчила дiтей мене лаяти, а твої дiти менi шкоду роблять, - крикнула Кайдашиха до Мотрi в дверi, - iди, лишень, сюди та подивись!

Мотря вибiгла з хати й подивилась. Черепки лежали далi, а хлопець стояв, засунувши пальцi в рот i схиливши винну голову.

Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної дiжки та - хрьоп ним об землю.

- Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсiм баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподiяла? - крикнула Мотря.

- Твої дiти такi змiюки, як i ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дiжки.

- То сховайте свою дiжку в пазуху, а кухля менi купiть, бо ви не дитина, - сказала Мотря.

- Овва! Гаращо розпустила своїх дiтей, як зiнських щенят. Не дiждеш. - сказала Кайдашиха.

- Коли так, то й я вам оддячу! - сказала Мотря. При тих словам вона побiгла в Лаврiнову хату, вхопила з полицi горшка i хрьопнула ним об землю. Мелашка i Лаврiн тiльки рота пороззявляли. Мотря вибiгла з хати. Мелашка за нею.

- Коли так, то й я зугарна до московської закуцiї, - закричала Кайдашиха i як несамовита вбiгла в Мотрину хату, вхопила з припiчка здорову макiтру та - хрьоп нею об землю.

Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволiла.

- О, стонадцять чортiв вам з Мелашкою разом! За таку макiтру я знаю як вам оддячити! - закричала Мотря, блiда, як вiск. Вона вскочила в Лаврiнову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купi горшкiв, що сохли на лавi. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.

Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кочергу, Мелашка вхопила рогача та в Мотрину хату! Кайдашиха лупила кочергою горшки на полицi, Мелашка частувала миски рогачем на миснику. Горшки сипались з полицi, як яблука з яблунi, неначе земля тряслася.

Кайдашенки так здивувались, що їм здалося, що молодицi зовсiм показились. Лаврiновi спала на ум думка, чи не покусала часом матерi скажена собака. В Карпа була така сама думка. Йому здалось, що до Мотрi вже приступає. Але глянули вони, що з полицi сипляться горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матiр i одняв од неї кочергу. Лаврiн висмикнув з Мелащиних рук рогача i спас живоття трьом полумискам.

Всi три молодицi насилу дихали. Вони разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекiт у хатi був такий, що не можна було нiчого розiбрати.

- Ти - змiя люта, а не свекруха! - кричала Мотря. - Буду я чортова дочка, коли не розiб'ю тобi кочергою голови.

- Хто? Ти? Менi? Своїй матерi? - сичала Кайдашиха. - Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш менi, своїй матерi? Карпе, вiзьми вiрьовку та повiсь її зараз у сiнях на бантинi, бо як не повiсиш, то я їй сама смерть заподiю.