Читать «Молоко з кров'ю» онлайн - страница 117
Люко Дашвар
Руслана всміхнулася, підняла. Зав'язала на шиї. Торкнулася намистинки і несподіваним для самої себе рухом притисла її до грудей.
— Дивно… — мовила.
Нахилилася під кущ, при корені побачила кілька живих, зелених гілочок. «То нащо ж викорчовувати живе? Хай цвіте», — подумала і не встигла навіть зойкнути, як у кінці вулиці виникла яскрава «хонда», пролетіла повз Руслану, зупинилася біля страшної хати з убивством, розвернулася і тихіше поїхала назад, у бік Руслани.
Дівчина кинула граблі. Демонстративно пихато чекала, поки хлопець під'їде. О, так! Їй є що сказати цьому нікчемі! На нього чекає одне з двох: чи він перестане здіймати куряву і зникне звідси назавжди, чи Русланині охоронці пояснять йому те саме, але більш радикальними засобами.
Він зупинив мотоцикл коло неї, зняв шолом, і Руслана побачила рудого, як сонце, симпатичного хлопця. Він хотів сказати щось одне, але раптом побачив червону намистинку на Русланиній шиї. Закашлявся.
— Ти хто? — запитав глухим від хвилювання голосом.
— Руслана, — відповіла з викликом.
— Складно! — всміхнувся скептично. — Давай простіше Мо' Руся?
— Маруся? — розсміялася дівчина. — А ти…
— Степан. Стьопа…
Очі зустрілися. Він почервонів, розвів руками, мовляв, та чого це я, глянув на неї.
— Дай… — почав І замовк. Наче гора чиїхось спогадів і страждань огорнула і вони стали його власними.
Вона видихнула несподівано важко, наче чиїсь мрії і прагнення стали її власними Примружила очі й прошепотіла:
— Спочатку… скажи…