Читать «Цікаві досліди» онлайн - страница 14

Гнат Пилипович Рак (в ролi Орфєя до Грiши).

К тєбє прийшов я нє таясь,

Тьми вогкой пацаватий Князь.

Гриша Нєпєйвода.

Как же посмєл ти, пiдарас,

Покой нарушiть мой сєйчас?

Клiм Моiсєйович Кац звонить в колокольчик: «Дiнь-дiнь-дiнь».

Клiм Моiсєйович Кац.

Мнє кажеться, что ету фразу

Проiзносiть нє стоiт сразу.

А, єслi можно, мєдлєнєй:

Гнат Пилипович Рак.

Клiм Моiсєйовiч, Вам вiднєй.

(До чортiв). Ей ви, хуї, давайте гроб!

Льова Ковбаса.

Ти нє командуй, долбойоб!

Коля. Вася i Петя вкатують на сцену гроб. В ньому лежить Поля в паранджi. За гробом мовчазно йдуть Лариса Сидорiвна Сало i Люба Неїжмасло, одягнутi страхопудалами.

Гнат Пилипович Рак.

О, це она, моя прекрасна!

Уви, я странствував напрасно,

Уже єйо нє ожiвiть:

Починає грати на арфi. Гриша Нєпєйвода робить руками паси, щоб Поля встала.

Клiм Моiсєйович Кац.

Поля, вставай!

Лариса Сидорiвна Сало.

Токо блядь так заставляє сєбя ждать!

Поля лежить. Люба Неїжмасло пиздить Полю дрючком. Поля вивалюється з гроба i падає на пiдлогу з сильним стуком, вже нежива. У цю ж мить Коля закалує Любу Неїжмасло списом. Гнат Пилипович Рак грає на арфi все голоснiше.

Клiм Моiсєйович Кац.

Хуйню негайно прєкратiть!

З цими словами Клiм Моiсєйович кида у Колю колокольчик i влучає йому просто в лоба. Коля i колокольчик надають, причому колокольчик звенить, а Коля нi, бо мертвий. Гнат Пилипович Рак хуярить на арфi Andante, але нiхто на сценi не встає, як того потребує п'єса про Орфєя. Замiсть цього на сценi з'являється Уляна Юхiмовна Свiтисонечко, юродива старушка. В руках у неї противотанкова граната.

Уляна Юхимовна Свiтисонечко.

Ложись на пол, пiздоболи!

Пiздєц

Дiйовi особи

Магарич, митець.

Омелян Косопизд, митець.

Харитон Уйобищенко, митець.

Назар Сивуха, митець.

Альфред Золупенко, митець.

Люда, вагонна провiдниця котру всi вищезгаданi митцi їбуть iнодi по черзi а iнодi так.

Гаврюша Обiзянов, iнженер.

Степан Срака, главний iнженер.

Шльома Гомельский, науковець.

Роже Городi, французський буржуазний нацiоналiст.

Пророк Самуїл, старий жид.

Дiя перша.

На сценi стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^². Трохи нище написано: «Нiщо нiкуда не зникає i нiзвiдкiля не береться», пiдпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом, iз-за дверей чути приглушенi голоси.

Перший голос. I от уявiть собi, — цей мудило уходить i ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нiчого крiм старого дерев'яного корита.

Другой голос. З цього мiсця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.

Перший голос. Перш за все ви сците у корито.

Третiй голос. Воно ж диряве, Альфред Юхимович.

Четвертий голос. Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.

Голос Альфреда Юхимовича. Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите її туди обома ногами.

Другий голос (хрипко). Шо одєтую?