Читать «Поклик Ктулху» онлайн - страница 5

Юнак жодного разу не описував створіння, яке воно є, але окремі сказані в гарячці слова, що їх переказав доктор Тобі, запевнили професора, що це має бути те саме безіменне чудовисько, яке він намагався зобразити у примареній ним скульптурі. Доктор зазначав також, що згадки про це створіння неодмінно передували черговій втраті свідомості. Температура його тіла, що досить дивно, не дуже перевищувала звичайну; але загальний стан, якщо не зважати на цю деталь, давав більше підстав діагнозувати, власне, лихоманку, а не розумовий розлад.

Другого квітня, біля третьої години дня, усі симптоми Вілкоксової недуги раптово зникли. Він підвівся в ліжку і здивовано побачив, що опинився вдома: ні про що з того, що сталося з ним з ночі 22 березня, уві сні чи насправді, він не пам’ятав. Лікар оголосив його здоровим, і за три дні він повернувся до свого помешкання; але професорові Енджелу він уже більше ні до чого не прислужився. Після одужання не лишилося жодного сліду дивних марень, і мій дідусь за тиждень перестав записувати його нічні переживання, які перетворилися на беззмістовні і непотрібні описи достоту звичайних візій.

На цьому перша частина рукопису закінчувалась, але посилання на деякі розрізнені нотатки дали мені багато матеріалу до роздумів - настільки багато, насправді, що лише закоренілий скептицизм, на якому тоді ґрунтувався мій світогляд, був причиною того, що я й далі не довіряв митцеві. Мені йдеться про записки, що змальовували сни різних людей за той самий період, коли на долю молодого Вілкокса випало бачити ці дивні видіння. Здається, моєму дідусеві вдалося швидко розпочати надзвичайно широке розслідування поміж майже всіх своїх друзів, у яких він вважав доречним попросити описи їхніх снів і датування будь-яких гідних уваги недавніх візій. Запитання, здається, було сприйнято по-різному; але, певно, він щонайменше отримав більше відповідей, ніж могла би опрацювати звичайна людина без секретарської допомоги. Оригінальне листування не збереглося, але в нотатках залишився ретельний і досить довгий огляд кореспонденції. Представники суспільних і ділових кіл - традиційна «сіль землі» Нової Англії - майже всі дали негативну відповідь, хоча в декого з них були тривожні, але безформні нічні марення, завжди між 23 березня і 2 квітня - коли молодого Вілкокса лихоманило. Людей від науки зачепило трохи сильніше, в чотирьох випадках неясні описи стосуються побіжних проблисків дивних пейзажів, а один раз згадано жах від чогось аномального.

Найбільш доречними виявилися відповіді художників і поетів, і я знаю, яка б почалася паніка, якби вони мали можливість зіставити свої враження. Оскільки самих їхніх листів, знову ж таки, не було, я підозрював, що укладач ставив навідні запитання або ж відредагував листування на підтвердження того, що йому кортіло побачити. Ось чому мені й надалі здавалося, що Вілкокс, якимсь чином обізнаний з попередніми відомостями, які мав мій дідусь, обманював його, старого науковця. А от відповіді, які він отримав від людей, що живуть у світі художніх образів, воістину вражають уяву. Від 28 лютого до 2 квітня чимало хто з їхнього числа бачив уві сні дуже дивні речі, химерність яких незмірно зросла в той час, коли скульпторові марилося у гарячці. Більше чверті з тих, хто відповів на прохання професора, оповіли про видовища і напівзвуки, схожі з тими, що описував Вілкокс; а деякі з сновидців зізналися, як страшенно боялися гігантського безіменного чудовиська. Один випадок, на якому професор зосередився окремо, закінчився дуже сумно. Йшлося про одного знаного архітектора, що захоплювався теософією та окультизмом. Він з’їхав з глузду того самого дня, коли молодого Вілкокса схопила лихоманка, і за кілька місяців віддав Богові душу, безупинно волаючи порятувати від якогось страшилища з пекла. Якби мій дідусь, наводячи ці випадки, зазначив прізвища сновидців, а не позначав їх номерами, то я міг би провести власне розслідування і спробувати перевірити достеменність зібраної інформації; але так уже склалося, що відстежити мені вдалося лише кількох. Усі вони, однак, цілковито підтвердили правильність запису своїх свідчень. Я часто запитував себе, чи всі адресати листів професора були б так само спантеличені, як ці кілька. Добре, що пояснювати їм, як воно було, вже ніколи не доведеться.