Читать «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» онлайн - страница 3

Рудольф був невисоким блондином із понуро опущеними плечима та вицвілими бровами. На його щоках майже завжди нерівними плямами розливався рум’янець, ніби борщ по скатертині. Коли Рудольф щось говорив, то намагався відвести погляд убік. У нього були жовті зуби та майже безбарвні сіро-голубі очі. Він гриз нігті й губи, але намагався стримувати себе від цього в присутності дітей.

Беттіна і Рудольф закінчили філософський факультет невеличкого провінційного університету й кілька років намагалися знайти роботу за фахом. За цей час у них народилося двоє дітей і вони переїхали з університетського містечка до рідного міста Беттіни. Мати Беттіни розлучилася й виїхала за кордон, як тільки діти досягли повноліття. Христина навіть познайомилася колись із нею — ця дуже затишна й водночас активна жіночка з досі міцним бюстом і пружними сідницями вивчила п’ять іноземних мов, поки сиділа вдома з трьома своїми дітьми. Вона належала до того типу жінок, які ніколи не забувають, скільки ложечок цукру ти додаєш у каву, і, зустрічаючись із тобою вдруге в житті, готують тобі каву, ні про що не питаючи, ніби прожили з тобою багато років. Але чомусь ця їхня напівавтоматична запопадливість, за яку вони навіть не очікують вдячності, викликає частіше роздратування, ніж захоплення.

— Знаєш, бути домогосподаркою не так уже й погано, — сказала вона. — Уранці позбираєш дітей, відправиш у школу й маєш купу часу для себе. Я люблю читати книги і вчити іноземні мови. — І вона посміхнулася такою ж, як у Беттіни, теплою посмішкою, від якої світло, що просочувалося крізь шиби, почало здаватися яскравішим, а Христина мимоволі випросталася.

Батькові Беттіни, здається, теж більше подобалося сидіти вдома й читати книги, ніж працювати директором будівельної фірми. Тому після розлучення він купив особняк і достроково вийшов на пенсію. А тепер постійно сидів удома. Принаймні, таке враження склалося в Христини, бо за два роки, протягом яких вона в різний час і в різні дні приходила сюди прибирати, жодного разу не трапилося, щоб він кудись пішов або хоча б збирався. Це був маленький сухуватий дідок із гачкуватим носом. Здавалося, розмовляючи, він бічним зором шукає нірку, куди можна було б утекти й промовчати, якщо співрозмовнику раптом спаде на думку щось запитати.