Читать «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» онлайн - страница 11

Їй значно легше, ніж батькам, вдавалося поставити себе на місце дитини й поспівчувати її проблемам по-справжньому, а не з позиції дорослого, який усе знає краще й автоматично вважає всі дитячі труднощі не вартими уваги примхами. Правила гармонійного співіснування з дітьми були простими в теорії, але виконувати їх на практиці мало кому вдавалося. По суті, ці правила нічим не відрізнялися від тих, за якими жили дорослі, просто певних прав за дітьми вони не визнавали, і через це виникали проблеми, як вони неминуче виникали б із дорослими, якби їх позбавили тих самих прав.

Діти здебільшого прагнули від дорослих не так виконання своїх забаганок, як простого визнання свого права відчувати так, як їм відчувається, а не так, як мало б відчуватися на думку батьків.

Наприклад, перед уроком дитина влаштовує мамі скандал і з плачем заявляє:

— Не хочу більше ходити на музику!

Більшість мам відразу ж реагує неправильно:

— Неправда, ти хочеш.

Або:

— Ти ж сама хотіла, що трапилося?

Або:

— Стільки вже відходили, не вигадуй дурниць!

Чи ще гірше:

— Подивися, он Марійка теж ходить і не плаче.

І так далі. Безкінечні «ти не можеш бути втомлена», «ти щойно поїла, навіщо тобі цукерка», «скільки можна говорити одне й те ж — ти будеш ходити на музику», «мені б хтось приділяв стільки уваги, коли я була маленька».