Читать «Вічник» онлайн - страница 133

Я й досі пам'ятаю прості й наситні, як ті коржі, його мудрації.

«Зустрів людину – порадуй її. Бодай теплим поглядом. І сам зігрієшся.

Не треба нікого скидати з гори. Сам піднімайся на гору. Височини ще більше вивищують достойного і показують нікчемність нікчемного.

Не говори про щось серйозне більше як півгодини. Бо тебе не слухатимуть. Багато говорячи, скажеш багато дурниць.

Уникай брехні, але й правду не всю кажи – щоб не ранити, не образити когось.

Будь м'яким, щоб не зломитись. Будь твердим, аби не зігнутись.

Серце болить, коли обтяжене всяким непотребом. Не гріши! Не бреши! Не зраджуй! Не бійся! І не буде серце боліти.

Пий з глиняного посуду. Перед тим як випити, потримай горня обома руками, щоб питво «впізнало» тебе й прийняло.

Коли під гнітом тягарів не знаєш, що скинути з себе, перше, що скинь – гордощі. Все инше поступово само впаде».

Тому мінгрелу я вдячний і за те, що показав мені кущик, який висліпували по околишніх горах ще турки. Бо олія з його листя лікує проказу. І сей переказ, що виглядав казочкою, справдився. Я не раз потім звертався до тої рослини, про яку не знав навіть поважний Джеордже.

Сила-силенна різноплемінного народу перейшла через мене. І я перейшов через них, як волосина через куделю. Обійшов я різні краї з уважним оком і націленим на все мудре вухом. І склав сокровенну низанку диво-продуктів, які раджу всім для спожитку. Се – квасоля, чорниці, капуста, вівсяна крупа, помаранча, жовтий гарбуз, соя, риба (найліпше лосось), шпинат, чай, помідори, індичка, горіхи, кисле молоко. Добре, якщо матимете їх на столі хоча б чотири рази на тиждень.

Радо ділюся і рецептом молодильного чаю, який списав у горах Абхазії. Змішайте і подрібніть склянку ромашки, півсклянки безсмертника, півсклянки звіробою, півсклянки березових бруньок. Столову ложку суміші насипайте в півлітра окропу і запарюйте. Половину випийте перед сном, другу половину – за півгодини до сніданку. Се дуже потужний напій, пийте його протягом місяця, з кількарічною перервою.

Всі хочуть жити довго. Али при сьому ніхто не хоче старіти. Хоча ми тільки те й робимо, що старіємо. Але не хочемо сьому вчитися. А між тим життя – великий перехід з нічого в щось. Життя – се довге прощання. Де б я не був, любив заходити собі з дідами. Ріки часу перетікали через них, і залишали в головах золотий пісок. Ті крихти я дрібками збирав, вони могли придатися як мені, так і людям.

Мушу зізнатися, що породою я не надто вдався, народився семимісячним і ріс кволеньким, у роботі не був семижильним. Але людина – глина, і Великий Гончар може ліпити з тебе дива. Твоїми ж руками.

Головне – відкрити для себе Природу і прийняти її в собі. Тоді тіло твоє буде обмінюватися енергією з тілом Природи, а розум черпати від Її розуму. І ти зрозумієш, що головне не сила, а розподіл сили. Головне – не розум, а мудрість прийняття. Головне – не брати, а давати. Головне – не потреба достатку, а потреба світла.