Читать «Фріда» онлайн - страница 80

Перший ковток гарячої кави був просто рятівним. Кава була правдива і чесно зварена. Так казала про добру каву пані Ірена. Кава — то була її стихія. Саме пані Ірена обплутувала дім-древо шляхетними запахами кави, цинамону, парфумів, квітів, запахами, що перебивали гіркоту підгорілої на пательні олії, запахи виварок і господарського мила, сморід каналізації.

Від першого ковтка в Ірині щось дзенькнуло, немов краплина дощу об ринву. Вона наморщила лоба від подиву й несподіванки.

Вона ковтнула ще раз і відчула, як у неї всередині оживає древо, як розгортаються прив'ялі листочки і набрякають бруньки, як у стовбурі починають пульсувати соки…

У ній пробуджувалося древо, яке довгі роки спало в зимовій сплячці, так довго, що Ірина вже забула про його існування.

Вона заплющила очі й ковтнула ще раз.

Ось воно, древо, розгортає гілки, і ось розпукуються бруньки, з яких вилазять липкі квітки, а з них пізніше народяться плоди.

Цієї миті Ірина відчула, що хоче притулитися до неголеної Маджарянової щоки, вдихнути запах його сорочки і почути його хрипкуватий голос. Цієї миті вона згадала той єдиний Маджарянів поцілунок, який перелякав її так, що вона поспіхом запхала спогади про нього в найдальшу шухлядку своєї пам'яті. Тепер шухлядка сама відкрилася, й Ірина згадала, як після тривалих і тяжких бізнес-переговорів вона заснула просто на дивані у передпокої готельного номеру. Маджарян переніс її на руках до спальні, немов малу дитину, роздягнув і поцілував. Він не просто поцілував, він подарував їй довгий, п'янкий, чуттєвий поцілунок, в якому переплелися східні аромати — кави, кардамону, цинамону, перцю-чилі, чорного шоколаду, трояндових пелюсток, горіхової олії, жасминової води, якими колись торгували його предки… Той поцілунок був шовковий, оксамитовий, маркізетовий, креп-жоржетовий, жакардовий і мадаполамовий водночас, як тканини, якими торгували його предки… І, здається, вона йому відповіла поцілунком… Чи, може, це їй тільки примарилося?.. А може, вона нафантазувала собі той поцілунок? Може, насправді це був яскравий спогад дитинства, коли вона підгледіла екзотичний поцілунок Ірени Жевуської та Рафіка Варданяна?

Вона їла з апетитом, відчуваючи, як повертається в інше життя, в реальний час.

Фріда померла. Фріда воскресла. Хай живе Фріда!

«І що мені тепер з усім цим робити?» — думала вона, роблячи останній ковток кави і озираючись на дім-древо, який обплутав її гілками й не випускав зі своїх обіймів.

— Там моя машина ще стоїть? — запитала в Юри.

Той у відповідь радісно закивав головою.

— То що, поїхали? — запропонувала вона, витираючи серветкою руки й губи.

Юра Юродивий завищав від радості.

Ірина встала, потяглася, вдихнула на повні груди повітря і вигукнула:

— Фріда померла! Фріда воскресла! Хай живе Фріда!

— Хай живе Фріда! — радісно підхопив її слоган Юра.

Вона сіла за кермо своєї машини, запхала мобільник у автомобільний зарядник, ввела пін-код і, вирулюючи з Торгової, 4, набрала Маджаряна.

— Привіт, Маджаряне!

— Господи, ти де? Що з тобою, мала? Я собі тут місця не знаходжу! Хіба так можна?