Читать «Фріда» онлайн - страница 56

Тим часом Збігнєв раз у раз згрібав виграні гроші до себе, і гравці за столом вочевидь почали нервуватися. Приблизно за годину до шахти спустився ще один чоловік — маленький і на перший погляд, нічим не примітний, але з двома супровідниками. Чоловік оглянув з ніг до голови спершу мене, потім — Збігнєва, став у тіні й почав уважно спостерігати за грою.

Лише десь години за три він і сам сів за стіл. Я зрозумів, що це — головний гравець.

Мене почало потихеньку тіпати, було страшенно душно, а ситуація загострювалася. Збігнєв жартував, зригував, спльовував, курив, знову жартував, не припиняючи гри. З приходом коротуна ставки різко підскочили.

Першу гру Збігнєв коротунові програв. Я запідозрив, що він піддався. Проте напевне нічого не знав. Програв він і другу гру, і третю, залишившись з невеличкою купкою грошей. Після четвертої він знизив ставку, відповідно до грошей, що в нього лишилися, і виграв. Виграв Збігнєв і наступну гру, і ще одну…

Я бачив, що він виграє, причому шалено, і відчував, що над ним, а точніше, над нами, нависає чорна хмара.

Навіть на фронті я не боявся так, як тут. Бути замордованим у розквіті молодості якимись урками або заживо похованим під землею — така перспектива мене геть не тішила. Не знаю, що собі думав Збігнєв, але, здавалося, йому було все по цимбалах.

Коротун раптом підхопився і несамовито заревів:

— Сволото, ти махлюєш!

Збігнєв зблід, проте усміхнувся, щоправда, досить силувано.

— З чого ти взяв?

— Сімка пік уже була! Я точно пам’ятаю!

Ще двоє перезирнулися і кивнули головами:

— Так, була!

Збігнєв скривився і сказав:

— Перевіряйте відбій!

Хлопці поперевертали карти сорочкою донизу і втупилися в них.

„Зараз уб’ють!“ — думав я, втупившись у пікову сімку, яка випала з відбою.

Тоді глянув на Збігнєва і побачив, що той дивився на своїх суперників тим самим скляним поглядом, що й у поїзді, коли концентрувався на одній точці.

Тим часом його супротивники несамовито рилися у відбої, а сімка пік лежала перед ними на видному місці. Вони її просто не бачили!

До столу на підмогу підійшли гицелі, які вартували мене. Вони теж нічого не помітили. Я не вірив власним очам! Серце мало не вискакувало з грудей.

— Ну гаразд, граймо далі! — зрештою миролюбно сказав коротун, сівши на місце, і гра почалася знову.

Я ніяк не міг оговтатися. То он воно що — він їх просто загіпнотизував!

Моя сорочка прилипла до спини. Я почувався виснаженим.

Час збігав, і мені здавалося, що кінця-краю цій грі ніколи не буде. Удача переходила то на один бік, то на другий, проте першість тримав Збігнєв. Коротун почав нервово йорзати на своїй табуретці, а його охорона — кидати погляди-блискавки то на Збігнєва, то на мене.