Читать «Фріда» онлайн - страница 5

Торгова, 4 була якоюсь просторовою фантасмагорією, це був виклик архітектурній науці і законам фізики. До будинку в різних, геть неймовірних і недотичних до правил забудови місцях хаотично ліпилися незграбні флігельки, сарайчики, балкончики. Двері продлубувалися в стінах у найнеймовірніших місцях, там, де ніхто нормальний зроду їх не поставив би, і навпаки — входи-виходи замуровані там, де вони були конче необхідні. Як у всіх справжніх торговців, цей будинок був подібний до айсбергу, підземна частина якого перевищувала наземну. Нижня частина вела до міського підземного ходу, який пронизував Бердичів аж до річки Гнилоп'яті. У підземній частині будинку зосередилася величезна кількість реальних та віртуальних, які існували лише в уяві мешканців, таємних ходів. Вони, попри всі заборони й міліцейські обшуки, таки вели до міського підземелля, про яке ходили різні чутки. Одні стверджували, що то підземні ходи бердичівського кляштору, інші — що там ховали й ними провозили контрабанду євреї.

Це був не будинок. Це було міфологічне світове древо з трьома ярусами — піднебесним, земним і підземним. На верхньому ярусі жили його святі — кушнір Мойсей Давидович, Рафік Варданян — директор Бердичівського ринку, Берта Соломонівна — відома в широких торгівельних колах Бердичева, Бессарабки й Подолу комісіонщиця, Жевуські — люди хоч і без певного роду занять, проте дуже заможні й авторитетні.

На земному ярусі мешкали земні люди — військово-освітянсько-чиновницькі різночинці Соболєви, Альперовичі й Ковалі, а також коти, собаки і таргани. А підземний ярус був найтаємничішим, найзагадковішим. До нього належали не лише підвали, де витали різні духи (старих контрабандистів, що заблукали колись у бердичівських підземеллях, абортованих дітей, ченців-розстриг), а й кілька напівпідвальних кімнаток, куди періодично вселялися і звідки так само періодично зникали всі бердичівські маргінали — жебраки справжні, жебраки-симулянти, крадії, лжепророки тощо.

Отже, то було міфологічне світове древо.

Оце древо Торгової, 4 мало не суворо симетричну форму, як в орнаментах народів світу, а було потворою, химерою: стовбур (тобто центральний хід) роздвоювався, а може, навіть потроювався, щоб уже нагорі сплестися в одну крону (цілісність усіх мешканців дому-химери), його гілки (чорні ходи) переплелися в дивний вузол, розібратися в якому могли лише мешканці певної частини будинку, а коріння (тобто підвальні й напівпідвальні приміщення, підземні ходи) було найбільш заплутаною частиною дому: один корінь ішов глибоко вниз, у невідомому напрямку, а точніше, в невідомість, у вічність. Другий корінь був підтятий (прохід завалено або замуровано), третій корінчик, на перший погляд, згнив, однак то тільки здавалося, а натреноване око мешканця дому-химери бачило, як біля гнилого й безнадійно хворого відростку (одного тунелю) тягнеться цілковито здоровий корінець (інший тунель), і тягнеться він до тієї самої невідомості, ба навіть вічності.

І справді, це був єдиний цілісний організм, власний світ, ізольований від решти світу, така собі маленька держава в державі, паралельний вимір, у якому все відбувалося геть не так, як за аркою — життя текло тут за власними законами та правилами.