Читать «Фріда» онлайн - страница 17

На нюх пані Ірена визначала й чоловіків. Вони ходили до неї на примірку, хоча Жевуська була жіночою кравчинею. Взагалі вона, здається, спеціалізувалася на жіночій нижній білизні. Саме пані Ірена пошила Ірці перший бюстгальтер. Її привела до Жевуських Берта Соломонівна. Ірка трохи соромилася своїх грудей, і тому вперто відмовлялася роздягатися, однак пані Ірена почала гладити її по голові, розчісувати кучері, докладно розпитувати, що їй сьогодні снилося, тож коли жінка зняла з дівчинки кофтинку, та цього навіть не помітила. Не те щоб Ірка не бачила, що робить пані Ірена, навпаки, вона все чудово розуміла, але їй геть не хотілося опиратися, навіть більше, це було дуже приємно.

Такого «бюстику» в неї більше ніколи не було: щоб сидів як улитий, не тер, щоб «дихав», і такий гарний: оздоблений рожевими перламутровими бісеринками, а між чашечками пах якимись невмирущими трояндовими пахощами рожевий трояндовий бутон… «Дівчинко моя, — казала пані Ірена, — якби ти знала, скільки лиха приносить жінці перший поганий бюстгальтер, коли груди затиснуті в занадто вузький або обвислі в заширокому ліфчику! Порушення кровообігу, недорозвиненість молочної залози і відсутність молока, коли воно конче необхідне твоєму немовляті, або навпаки — гіпертрофована молочна залоза, яка з віком набуває загрозливих розмірів! А психологічні комплекси і травми! А ця мода на синтетику, адже тепер навіть мереживо синтетичне! Жіночі груди повинні дихати, вони живі, запам'ятай цей! Знаєш, як знадобляться тобі гарні груди у спілкуванні з чоловіками! І врешті-решт це — краса».

Ірка стояла, немов заворожена, і витала в рожевих мріях…

«От і все, панночко! Можете вдягатися! Обіцяю: ви згадуватимете пані Ірену все життя! Особливо, коли матимете справу з чоловіками».

Так, на цьому вона також добре зналася. Чоловіки її любили. І вона їх…

— Фрі-іда! — зненацька долинуло звідкілясь із двору. — Фрі-іда!

Ірина підхопилася з крісла, підскочила до балкона, розчинила засклені рами і визирнула у двір.

Було темно. Місяць освітлював лише дах будинку і майже не проникав у дворовий колодязь.

По стіні знову промайнула тінь, і все завмерло, стало, як і було…

Ірина обперлася на поручні: звідки вона знає цей голос?

Жодних асоціацій.

Це скидалося на голос божевільного з того світу…

Спускатися донизу геть не хотілося. Тут, у цій оселі Жевуських, було безпечно. Тож вона нікуди звідси не піде. Зараз навіть важко згадати, скільки разів безсонними ночами вона мріяла жити саме тут, у невістках пані Ірени. Скільки разів уночі вона повторювала солодке: «Я — Ірина Жевуська!»