Читать «Фріда» онлайн - страница 11

Ні, краще вже йти нагору. Там світло, там повітря. Там, врешті-решт, безпечно, позаяк святі завжди миролюбніші, ніж мешканці нижнього ярусу.

Ірина знову зупинилася. Фріда завжди казала, що в цьому будинку краще не користуватися чорним ходом — ніколи не знаєш, куди він виведе. Ірка тоді дуже здивувалася, але промовчала. Вона знала напевне: в цьому домі краще слухати, ніж говорити.

Якось Фріда розповіла, як вона заблукала в лабіринтах паралельних ходів дому. Вона сказала, що її шукали три дні, а їй здавалося, що не була вдома хвилин десять, бо навіть не зголодніла і в туалет жодного разу не сходила.

Ірина напружила пам'ять, аби згадати, що їй тоді переказувала Фріда. То була якась дивна історія, що лоскотала нерви мешканцям дому — древа. Ага, Фріда сказала, що зустріла там якось чорнявого чоловіка з білосніжною посмішкою і золотим зубом. І ще в нього була відрубана кисть. Чоловік був веселий, він весь час жартував і розважав Фріду, поки вони блукали довгими коридорами дома-древа. Він нарозповідав їй стільки цікавих історій, що вона навіть не помітила, як промайнув час. Ірині врізалася в пам'ять лише одна з них: про дух ґешефту, який блукає по торгівельних кварталах різних містечок і просить проценти.

Врешті-решт той чоловік з білосніжною посмішкою, золотим зубом і відрубаною кистю довів її до якихось дверей і сказав: «Тобі сюди!» — «До побачення!»

А ще він сказав: «Передай Рафіку, що оте зробив Семафор. Повтори!»

Фріда повторила: «Треба передати дяді Рафіку, що оте зробив Семафор. А що він зробив?» — «А це, люба, тобі знати не обов'язково!»

Фріда пішла далі і зустріла дивного чоловічка — худого, зморщеного, з синіми губами й синіми нігтями.

«Дай процент!» — попросив він Фріду, і вона зробила все так, як їй перед тим порадив чоловік з відрубаною кистю.

Вона сказала: «Падлом буду, якщо не дам!»

Тоді він сказав їй: «Доведи!»

І на це була відповідь у Фріди:

«Жертвую щастям в особистому житті!»

А він їй на те:

«По руках! Тобі — безпрограшний ґешефт, мені — процент!»

А тоді ще шепнув на вухо:

«Твій ґешефт — папір!»

Коли Фріда нарешті потрапила до себе додому і розповіла Берті Соломонівні про те, що з нею сталося, бабуся спершу зблідла, потім налила онучці чашку бульйону, а сама кудись вийшла.

За двадцять хвилин у їхній кімнаті зібралася ціла нарада: Берта Соломонівна, Мойсей Давидович, Рафік Вазгенович, Соболєв і пан Збігнєв. Здається, Ірка якраз прийшла в гості до Фріди, тому так чітко пам'ятала ту історію. Дивно, що її, шмакодявку зі слобідки, не вигнали «святі» дому-древа на Торговій, 4.

Усі поважно сіли на стільці, і тоді Берта Соломонівна наказала:

— Дєтка, повтори ще раз, що з тобою сталося. Тільки нічого не пропусти.

Фріда знизала плечима: а що тут пропускати? І вона переповіла свою пригоду від того місця, коли з цікавості відчинила бабусиним ключиком їхні потаємні дверцята, як спершу заблукала в лабіринтах, де й зустріла чорнявого дядька з білосніжною посмішкою, золотим зубом і без кисті, і як він розповів їй про дух ґешефту і ще купу інших історій, і що саме він сказав їй на прощання…