Читать «Релігія Голокосту» онлайн

Вже довший час можна спостерігати зростаюче напруження у польсько-єврейських стосунках. Вони прямо чи опосередковано пов’язані з Голокостом, тобто з політикою державних установ Німецького Райху, метою якої була, згідно пануючої думки, фізична ліквідація європейських євреїв. Голокост власне є вихідною точкою, контекстом та базою сучасної суперечки. Тому цілком природно класифікувати Голокост не як історичну подію, а як подію, яка стала міфом. Голокост сьогодні розглядають не як Пунічні війни, не як політику Наполеона чи винищення місцевого населення Тасманії і т.п.

Він не належить до історії що минула, а є сучасним у всі часи, постійно актуалізованим та інструменталізованим міфом, одним з центральних елементів культури, політики та ідеології Західної Європи. Він, щоправда, виник як єврейський міф, але завдяки масмедіям та виховним структурам отримав універсальне значення; його піднесли до рівня ключової події, через призму якої сьогодні розглядають не тільки історію 20-го століття, але й історію всього людства.

В останньому номері журналу «Stanczyk» ми повідомляли про існування планів у всіх країнах ЄС накладати штраф за сумніви в існуванні Голокосту. Це доказом того, що Голокост не подія минулого, а сакралізована збірка догм, міфів, яка набуває квазірелігійної структури, виконує цілком відмінні функції і використовується як політичний, моральний та ідеологічний інструмент. Голокост не належить минулому, а є «завжди сучасним» елементом суто сучасних і зовсім не невинних стратегій при політичних та ідеологічних конфліктах.

Історія про «катів і жертв» стосовно подій півстолітньої давності може бути перетворена у жорстку владну політику; вона може служити інструментом ідеологічного панування та зброєю для утвердження цілком тверезих та вимірюваних інтересів; вона може бути застосована як засіб морального шантажу, промивання мізків та пропаганди; вона можна прийняти форму «шоу-бізнесу» або стати засобом власне релігійної війни. Лише тоді, коли ми розглядатимемо Голокост з цієї точки зору, холодно і без жодних емоцій, ми зможемо зрозуміти, що дійсно відбувається, і про що при цьому йдеться. Лише тоді нам вдасться протиставити звинуваченню в «антисемітизмі» звинувачення в «антиполонізмі» і, крім цього, зібрати у деякій перспективі напевно корисну, совісно документовану збірку свідчень цього «антиполонізму». Якщо ж ми ставитимемо національні польські інтереси на перше місце, то це затьмарить наш погляд на справжній стан речей і доведе, що ми розглядаємо нові феномени за застарілими схемами і інтелектуально безпорадно протистоїмо в принципі неочікуваному вибуху пристрастей та запалу дискусії. Треба, отже, розглядати «польсько-єврейські» справи у ширшому зв’язку, беручи до уваги усю політичну, ідеологічну та релігійну кон’юнктуру, чиїми елементами є: єврейська держава, впливові групи єврейської діаспори, а також, врешті-решт, демократично-ліберальні еліти західного світу, зокрема Німеччини та Сполучених Штатів. Лише тоді ми зможемо пізнати «польсько-єврейські» справи у їхніх властивих пропорціях, тобто як складову частину цілого, яке сягає далеко за межі нашої країни.